Південь у вогні через обстріли: горять поля пшениці, склади із тоннами зерна і заводи

На Миколаївщині, чим ближче до передової, тим менше зустрічаються вцілілі будинки.

Згідно з українською статистикою, тут зруйнований кожен другий будинок, але, судячи вже зараз зі стану передової лінії, тут знищено фактично все, йдеться в ТСН.

В селі, де до ворога лишається близько кілометра, знищені і дитячий садочок, і школа, і клуб, і спортзала. Вирва тут рекордсменка - від прильоту ракети «Калібр» за глибиною, як двоповерховий будинок.

«Води нема, світла нема, ще трошки і настане гуманітарна криза. Місцевого населення залишилося відсотків 10-15, які не мають куди виїхати», – кажуть військові.

Військові в цьому селі не стоять, тільки патрулюють територію. Їх можна назвати «іноземним легіоном», бо в перші дні повномасштабного вторгнення українські хлопці повернулися додому із заробітків – хто з Австрії, хто з Польщі. В їхній автівці під ногами жмені скла – напередодні поруч із машиною впав снаряд «Граду».

«Наші, так скажемо, браття-москалі зробили запасний вихід, щоб ми мали шанс кудись влізти і трохи жарко, щоб прохладно було», – жартують хлопці про діру в авто.

Найбільше реактивних снарядів полетіли в місцеве зерносховище. Спочатку навіть незрозуміло, що це згарище – тонни українського зерна. Окрім того, вогонь та дим по всій околиці Миколаївської області, росіяни підпалюють поля, підпалюють склади та будинки звичайних людей. Дим над хлібними полями видно звідусіль. Пшениця тут росте усюди – люди засіяли, зібрати ніяк. «Там все в мінах, все в прильотах «Смерчів» його прибирати точно не будуть», – кажуть місцеві.

Пояснюють – росіяни спеціально стріляє запалювальним в надспекотну погоду, все моментально спалахує.

Потерпає і місцевий цукровий завод від щоденних прильотів.  

«Ми тут навіть не заходимо занадто далеко, бо шмат стелі може впасти просто на голову. Цукровий завод особливо боляче бачити розбитим зараз, коли сезон консервації і місцеві господині мали б варити багато враження на зиму, але зараз тут головне зберегти своє життя», – каже мешканка заводу Ірина, яка отримала тут кімнату як переселенка.  

Тут у людей ціла «алея» з відрами та тазиками. Вода – страшний дефіцит, надія на дощ. Ірина переконує, жити можна, головне дотримуватися простих правил. «Головне – лягти і чекати поки припиниться», – радить вона.

Знімальній групі ТСН доводиться випробувати такі поради на собі, щойно починаються обстріли. «Нам доводиться втискатися в землю і щодуху бігти у підвал. Стріляє – 152 САУшка», – коментує події журналістка Наталя Нагорна.  

У відповідь наші військові обов’язково «насиплять» окупанту.

«Не хвилюйтесь, ми їх нищимо не менше, а ще й більше, і нищимо вражину ту, їхніх військових. Ми переможемо! Слава України і Слава всім нам», – кажуть військові.