Попри контузії та поранення повертався на фронт: 22-річному штурмовику з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду

Відповідну петицію на сайті Президента України розмітив Володимир Примаковський.

Старший сержант гірсько-штурмового підрозділу 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади (в/ч А1556) - справжній воїн й Герой, який віддав життя за Україну в 22 роки.

Артур народився й проживав у с.Сокиричі на Волині, після закінчення школи вступив до Одеського військово-морського ліцею, а в 19 років підписав контракт зі 128 ОГШБр. Впродовж двох ротацій у зоні ООС він швидко доріс до командира відділення – головної командної одиниці на полі бою.

Перший бій повномасштабної війни підрозділ Артура дав 25 лютого 2022 року поблизу Мелітополя в Запорізькій області. Штурмовики зупиняли ворожу колону, яка чисельно переважала їх у кілька разів. Під час бою в однієї з БМП заклинило гармату і Артур заскочив всередину, вручну розклинив її й розстріляв російський БТР. А коли БМП пошкодили, боєць знищував росіян зі снайперської гвинтівки СВД.

У наступні дні штурмова рота прийняла ще кілька важких боїв із ворогом, що переважав чисельністю в 7 – 10 разів. В одному з них Артур особисто знищив три танки Т-72 з російської колони. Хоча підрозділ не мав тоді сучасної натівської зброї й воював зі старою «радянською».

Після стабілізації лінії фронту в березні – квітні 2022 року бригада почала локальні наступи й звільнила кілька сіл на Запоріжжі. Артур завжди особисто вів бійців на штурми, йшов попереду, на нього рівнялися набагато старші військові. Відділення А.Трофімюка командування часто тримало в резерві як козир і кидало в бій у вирішальний момент, щоб переламати ситуацію.

Як згадують бойові побратими Артура, коли починається кривавий бій, часто виникає хаос, ніхто нічого не розуміє: звідки вогонь, де ворог. У когось зашкалює адреналін, хтось у паніці, комусь відриває руку, хтось гине. І підрозділ, буває, перетворюються на отару розгублених овець, яких легко перестріляти. У такі моменти дуже важливо, чи зможе командир взяти ситуацію в свої руки. Артур міг. Коли було дуже важко, він віддавав команди, з’ясовував, хто загинув, хто поранений. Сам доповідав, командував, стріляв. Таких високопрофесійних військових дуже мало

Під час визволення Херсонщини восени 2022 року А.Трофімюк виконував обов’язки командира взводу, який вибув через поранення. Він і командував, і вів вогонь, і витягував поранених. У ході одного зі штурмів разом із трьома бійцями непомітно обійшов ворожу вогневу точку, яка була професійно укріплена, і знищив ціле відділення росіян. В іншому бою швидко зорієнтувався і одним пострілом із гранатомета спалив російський БТР, що раптово вискочив на позиції сусіднього підрозділу.

На Херсонщині Артур отримав контузію й перше поранення – осколок влетів йому під бронежилет у спину. Він мав право на евакуацію, але нічого нікому не сказав, а відпрацював до кінця бою. Зізнався про поранення тільки після відведення роти, коли зняв бронежилет. Категорично не хотів їхати в шпиталь, довелося відправити його туди наказово. А після лікування відмовився від реабілітації, щоб швидше повернутися в стрій. Це був справжній лідер, на нього рівнялися всі бійці.

Після успішного контрнаступу 128 бригади на Херсонщині командування запропонувало штурмовим підрозділам, що особливо відзначилися, вибрати кандидатуру на звання Героя України. Усі одноголосно висловилися за Артура Трофімюка.

У грудні 2022 року, під час боїв за Бахмут, Артур продовжував виконувати обов’язки командира взводу, отримав важку контузію, але відмовився йти в шпиталь. А коли підрозділ виводили на Соледар, особисто під вогнем завів заміну без жодних втрат.

Навесні 2023 року гірсько-штурмова рота утримувала крайні рубежі на околиці населеного пункту в Запорізькій області, які кілька разів переходили з рук в руки. Локація була добре пристріляна, а через особливості ландшафту росіяни могли непомітно підібратися до наших траншей на 150 метрів. 16 квітня Артур перевіряв місцевість за крайніми точками, він завжди був там, де найнебезпечніше. І потрапив під вогонь ворожого снайпера. Боєць загинув від кульового поранення в голову.

Подвиги А.Трофімюка детально описували центральні засоби масової інформації України.

Як кажуть бойові товариші, Артуру мали дати Героя України і за Запоріжжя, і за Херсон, і за Бахмут. Тому що він реальний герой, який ніколи не падав духом і був для всіх прикладом.

Підтримати петицію можна за посиланням.

Читайте також:

• Визволяв Зміїний: військовий з Волині оригінально освідчився своїй коханій
• 10 місяців вважали зниклим безвісти: титулований дзюдоїст з Луцька загинув у бою на Донбасі
• Учитель, тренер, офіцер: захиснику з волинської бригади просять посмертно присвоїти державну нагороду