Прийняли сиротою – поховали й шанують як Героя: історія бійця з Луганщини, який на Волині знайшов вічний спочинок

У Стобихівці до річниці загибелі військовослужбовцю-сироті із Луганщини Володимирові Кравцеві, який знайшов названу сім’ю та вічний спочинок за сотні кілометрів від рідного дому, встановили на могилі пам’ятник, стяг із військовими знаменами та видали біографічну брошуру.

Чужі по крові та ментальності люди, зокрема родина Дем’янюків, стали хлопцеві найріднішими за три місяці його проживання в цьому селі. Навіть після загибелі не відреклися від нього та всіма способами увіковічнюють пам’ять про воїна, – пише газета Полісся.

Прийняли сиротою – поховали й шанують як Героя: історія бійця з Луганщини, який на Волині знайшов вічний спочинок

Володя із Рубіжного, уродженець Сєвєродонецька, був позбавленим батьківського піклування все своє життя, але знайшов справжню родину під час евакуації зі сходу у Стобихівці. Роки гарту в стінах дитячого будинку навчили його самостійно відстоювати свої кордони та боротися за своє щастя й місце на цій землі.

Із початком повномасштабної війни поринув з головою у волонтерство на Камінь-Каширщині, виготовивши сотні пластин до бронежилетів українським військовим. А згодом і сам пішов звільняти від загарбників рідну домівку на Луганщині.

Спочатку вступив у Дніпрі до місцевої тероборони, а з 26 липня 2022-го– до лав Збройних сил України. Був стрільцем-санітаром 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. Навчався на оператора-навідника 82 БТР. Його юне серце зупинилося під час виконання бойового завдання 17 листопада 2022-го у межах населеного пункту Новоплатонівка Ізюмського району.

Доброзичливий, щирий, сонячний, легкий на «підйом», активіст, ведучий різних заходів, артист, діджей, ще студентом підробляв на прожиття зварювальником, освоював ази програмування та відеомонтажу. Таким Володю згадують викладачі та друзі. Як сирота перед початком війни отримав квартиру в Сєвєродонецьку, там він облаштував міністудію для занять вокалом, писав свої перші семпли та ритми.

Російські обстріли у лютому 2022-го застали 20-річного Володимира Кравця зненацька у Рубіжному, де він навчався в індустріально- педагогічному фаховому коледжі. Його разом із тисячами містян оперативно вивезли евакуаційними потягами у перші ж дні боїв. Уродженця найсхіднішого регіону України наче рідного прийняли на самому заході держави – спочатку у Ковелі, а потім у селі Стобихівка.

Поліщуки враз стали для сироти-біженця найближчими людьми. Єдину найріднішу йому людину, маму, позбавили батьківських прав, коли йому було всього 4-5 років. Відтоді він ріс у дитбудинку й самостійно прокладав собі дорогу в доросле життя. Однак не мав образи на неньку, яка тільки через десятиліття налагодила з ним зв’язок. Навіть мав намір вивезти її з Лисичанська, де та проживала, проте населений пункт швидко окупували і її доля нікому тепер невідома.

«Володя жив у мене, став членом нашої великої родини. На той момент у мене було вже четверо своїх маленьких дітей, зараз п’ятеро. Хлопець із досвідом зварювальника вправно допомагав мені виготовляти пластини для бронежилетів. Разом ми зробили їх близько 600», – розповідає про життя Володі в Стобихівці Михайло Дем’янюк.

Чоловік пригадує, як військові, які повідомили про загибель Володі, сказали, що він залишив їм його адресу.

«Якщо відмовлюся, то поховають його самі у братській могилі. Тож я вирішив організувати йому похорон із усіма почестями у Стобихівці, де він провів останні мирні місяці. Мало ж бути місце, куди завжди зможуть приїхати ті, хто знав його з дитинства. Дійсно, все наше село вийшло вклонитися йому востаннє. Відтоді минав уже рік. Ми вирішили облагородити місце спочинку захисника – встановити пам’ятник. Це, вважаю, був мій обов’язок, остання данина цьому хлопцеві», – розповідає Михайло.

Було приємно, що люди, почувши про це, вирішили допомогти фінансово сім’ї Дем’янюків реалізувати задумане. Долучилися волонтери і жителі Стобихівки, Карпилівки, Карасина.

Представники ВГО «Матері та дружини загиблих захисників України» Сошичненської громади зібрали всю можливу інформацію про Володимира та ініціювали друк біографічної брошури про нього, а ще попіклувалися про стяг із шевроном бригади та знімком воїна.

«Щиро вдячний всім за підтримку. За короткий термін ми всі поріднилися із сиротою зі сходу, взяли в свої обійми, коли він того дуже потребував. Хай це тепло не зникає до нього й після його смерті. Ми прийняли його сиротою, а тепер шануватимемо як Героя», – наголосив Михайло Дем’янюк.