У Ковелі поховали захисника Віктора Савчука, який загинув на Курщині

У Ковелі попрощалися з 48-річним захисником України Віктором Савчуком, який загинув під час виконання бойового завдання на Курщині. Воїн служив сапером у складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, а після зникнення безвісти в березні 2025 року його загибель підтвердили за результатами ДНК-експертизи. Символічно, що відспівували захисника у храмі Блаженного Миколая Чарнецького, до будівництва якого він колись долучався власноруч.

У п’ятницю, 23 жовтня, ковельчани провели в останню дорогу Віктора Савчука, інформують на сайті міської ради.

Загинув, рятуючи побратима: на Волині поховали сапера Віктора Савчука, який загинув на Курщині

Віктор народився у Ковелі 28 листопада 1976 року. Навчався у ЗОШ №11, захоплювався самбо. Здобув фах техніка-механіка у нашому машинобудівному технікумі, після строкової служби працював на заводі «Ковельсільмаш».

Згодом знайшов себе у будівництві. Його праця залишила слід у двох ковельських святинях — храмі Блаженного Миколая Чарнецького та церкві святого Пантелеймона.

Особливе місце в його житті посідала родина. Віктор був добрим і турботливим сином, братом і батьком. Він був хорошою людиною, патріотом своєї країни.

Важливі життєві цінності він перейняв від дідуся Степана. Той передав онукові не лише хист до будівництва, а й любов до рідного краю, української мови, пісні та молитви.

У радянські часи дідусь зазнав жорстокого покарання за свою українську позицію. Одного разу він із друзями заспівав «Червону калину» — пісню січових стрільців. За доносом його засудили як політичного злочинця до 15 років ув’язнення та відправили до Сибіру.

З початком повномасштабного вторгнення Віктор особливо гостро відчув, що не може залишатися осторонь, коли вирішується доля країни. Він бачив, як війна забирає життя молодих хлопців, болісно переживав кожну втрату й дедалі більше переконувався, що має бути серед тих, хто захищає Україну.

Попри проблеми зі здоров’ям, вирішив добровольцем стати до лав війська. У військкоматі йому кілька разів відмовляли, однак Віктор не відступав від свого рішення. Зрештою його мобілізували.

Після навчання на сапера ковельчанин служив на Сумщині, певний час був інструктором і навчав новобранців. Мріяв після перемоги опанувати фах із розмінування, щоб повертати українській землі безпеку. Разом із побратимами також долучався до складання важких українських дронів-бомбардувальників «Баба Яга».

Згодом підрозділ Віктора вирушив виконувати бойові завдання на Курщину. Вранці 21 березня 2025 року мама Любов Степанівна востаннє почула голос сина. Під час розмови Віктор сказав, що його побратим поранений і він не залишить його на позиції. Він не міг інакше. Коли почув попередження про наступ ворога, заспокоїв:

«Мамо, все буде добре, тільки не плач».

Увечері того дня зв’язок із ним обірвався. Через два дні рідним повідомили, що Віктор зник безвісти.

Півтора року родина жила між надією та невідомістю, шукала будь-яку інформацію, переглядала відео, сподіваючись упізнати рідні риси. Вірили, що він міг потрапити в полон. На жаль, експертиза ДНК підтвердила найгірше.

Життя солдата Віктора Савчука, сапера 1-го інженерно-саперного відділення десантно-штурмового батальйону військової частини А2582, 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, обірвалося 23 березня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Олешня Суджанського району Курської області РФ. Віктору було лише 48 років.

«Життєвий шлях Віктора Савчука — це приклад того, як простий будівельник, людина мирної професії, яка будувала храми, у момент, коли настала смертельна небезпека для його країни, полишив усі справи у рідному місті й став на захист України.

Сьогодні ми дякуємо йому за мужність, доблесть, відданість, патріотизм», — сказав під час промови міський голова Ігор Чайка, висловивши щирі співчуття мамі Любові Степанівні, синам Максиму та Давиду, сестрі Ользі, усій родині, побратимам, друзям і всім, хто знав і любив Віктора.