«Релігійного єднання треба буде чекати десятиліттями, а можливо і століття», - митрополит Луцький і Волинський Михаїл

Таку думку він висловив під час свого пастирського візиту минулого тижня до громади Благовіщення Пресвятої Богородиці, що в селі Раків Ліс Камінь-Каширської громади, - пише газета Полісся.

«Досягти церковного єднання треба чимшвидше, й за формулою, яка буде прийнятною для вірних і духовенства. Проведення нового всеправославного собору, можливо, дозволило би виробити спільне рішення, котре знайде підтримку серед загалу, не викликатиме несприйняття українського суспільства. Проте ця ідея може втілитися лише за посередництвом держави. Вона має виступити гарантом виконання досягнутих домовленостей, реалізації законної волі людей», – сказав митрополит Луцький і Волинський Михаїл.

– Преосвященніший владико, тобто без втручання влади релігійне єднання не відбудеться ніколи?

– Я би сказав дещо інакше: якщо влада на різних рівнях не створюватиме передумов для налагодження міжконфесійного діалогу, не очолить об’єднавчий рух, то результату нам доведеться чекати десятиліттями, а можливо і століття. Ми не маємо цієї розкоші, щоб знову марнувати шанс, який нам випадає. Триває війна і саме зараз є потреба зміцнювати єдність нації. Хтось збоку має зробити поштовх, що активізує українців. Ідеально, вважаю, коли православні, які за століття сформувалися як окремі структури, тобто вірні Української православної церкви московського патріархату, Православної церкви України, зберуться на спільний собор і домовляться об’єднатися в одну церкву, найкраще у статусі патріархату. У нас є свій президент, Верховна Рада, Уряд, і повинен бути свій патріарх.

– Чи вважаєте Ви, що церкви проявлять інтерес до подібного формату об’єднання та пристануть на нього?

– Серед мирян викликає інтерес ідея загального єднання. Натомість деяке священство, архієреї з боку МП бояться, бо їм видається, що тоді вони втратять владу. Хоча, як показав собор 2018 року (коли в ПЦУ об’єдналися частина парафій УПЦ, Українська православна церква Київського патріархату і УАПЦ), ніхто нічого не втратив: ні священники, ні паства. З чим об’єдналися, з тим і живуть. Звісно, позбутися сану ризикують колаборанти, прихильники «руського міра». От їм найбільше страшно. Решті нічого перейматися. Як і нині долю громади, її майна вирішуватимуть прихожани храму.

 – А коли повернутися трохи ближче до волинських реалій, наскільки тут відчувається бажання змін?

– Мені приємно спостерігати, як волиняни почали відповідальніше брати участь у громадському, релігійному житті, зростає їхня патріотична свідомість. Все частіше окремі віряни, священники чи цілі парафії приймають рішення вийти з підпорядкування московського патріархату. Лише за цей рік 44 православні громади на Волині стали частиною Православної церкви України. Тобто це не якісь випадкові прояви, а вже загальна тенденція. Звісно, є окремі люди, громади, настоятелі, котрі ще не можуть відважитися вчинити аналогічно. Хоча й засуджують дії росії, розв’язану нею війну. Але вони повинні розуміти, що неможливо бути українцем і пов’язувати себе з російською церквою. Колись доведеться обирати, що їм дорожче серцю – рідне, або вороже, далі йти шляхом розколу чи нарешті об’єднатися з тими, хто вибрав правду замість того, аби жити одурманеним московитською брехнею.

Олександр ПРИЙМАК.

Читайте також:

• У Луцькому районі релігійна громада перейшла до ПЦУ: священник залишився у МП
• Митрополит Епіфаній молився в храмі на Волині, громада якого разом із священником приєдналася до ПЦУ
• У Луцьку освятили новозбудований храм
• У церкві на Волині вперше провели службу українською мовою