Серце кров’ю обливається, коли заїжджаєш в населені пункти, а їх просто немає, - волинський вибухотехнік

Про це пишуть на сайті ГУНП у Волинській області.  

Чергове відрядження Віктора у складі зведеного загону Нацполіції розпочалося наприкінці серпня на Миколаївщині. Поліцейський розповідає, що працювати доводилося поблизу лінії фронту, під обстрілами: 

«Потім нас перекинули на Харківщину, бо колеги не встигали відпрацьовувати деокуповані території. Згодом же, коли розпочалося звільнення Херсонщини, ми вирушили туди». 

Поліцейський ділиться, що деякі деокуповані міста, які він розміновував, вщент зруйновані:

«Серце кров’ю обливається, коли заїжджаєш в населені пункти, а їх просто немає. Від будинків залишився лише фундамент. Людям просто немає куди повертатися. Я бачив не одне безлюдне, зруйноване село, де в полі блукали здичавілі коні, корови, свині. Їх господарів немає…».

За словами Віктора, виснажлива фізична праця - це не основне, тяжко психологічно оговтатись від побаченого. Проте правоохоронці завжди намагаються допомагати людям усім, чим можуть, інколи доводиться ділитися навіть сухпайком. 

«Дуже шкода людей. Буває, приїжджаємо, у нас є якісь тушонки, що взяли на обід поїсти, а в людей нічого немає. Віддаємо цю їжу їм, вони плачуть, дякують. Важко сприймати цей людський біль».

Віктор зазначає, що першочергово він та його колеги розміновують критичні об’єкти інфраструктури: державні підприємства та організації, лікарні, школи, центри надання адміністративних послуг. Це необхідно, аби відновити соціальну життєдіяльність населених пунктів.

Вибухотехніки працюють на звільнених територіях відразу після військових, щоб очистити землю від залишених росіянами пасток:

«Якщо виявляємо вибухонебезпечні предмети - сортуємо, що підірвати одразу, що може полежати трошки довше. Після нас вже працюють слідчо-оперативні групи, які все описують, фіксують злочини російських військових. Лише після цього у місто чи село допускаються цивільні для прибирання територій та облаштування життя, якщо так можна висловитись».

Віктор зауважує, що крім кропіткої роботи, перевірки кожного метра звільненої території доводиться дуже швидко освоювати нові знання щодо знешкодження сучасних вибухонебезпечних предметів: 

«Щоразу ми щось нове для себе знаходимо, на цьому вчимося, здобуваємо нові знання, отримуємо досвід, щоб передати його іншим, тим, хто буде працювати після нас. Адже ворог залишає після себе розтяжки, міни».

Поліцейський щодня на своєму фронті наближає перемогу, а рухатись вперед його мотивує благородна місія – допомога людям якнайшвидше повернутися до своїх домівок:

«Ми тут не просто так, ми робимо дуже важливу роботу – допомагаємо людям повернутися додому. Військові виконують свої обов’язки, ми – свої. Кожен вносить свою часточку у визволення України. Так, ми не воюємо на «передку», але я скажу, що це подекуди навіть небезпечніше, ніж «на нулю». Щодня я дружині обіцяю, що буду уважним та обережним. Я переконаний, що перемога за нами, а все, що окупанти зруйнували, ми обов’язково відбудуємо».