Син служить у війську: на Волині попрощались із Героєм Віктором Яручиком

У понеділок, 29 жовтня, на Волині провели у засвіти захисника Віктора Яручика.

Понад два з половиною роки чоловік воював на фронті. Він неодноразово брав участь у найгарячіших боях на передовій, адже служив на Бахмутському напрямку. Відважний, сміливий, відданий син свого народу протистояв ворогові на полі бою до останнього. 20 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання гранатометник стрілецького батальйону 100-ої окремої механізованої бригади Віктор Яручик в результаті скиду з БпЛА отримав поранення, несумісні з життям.

Віктор народився і виріс у селі Вічині в багатодітній родині. Після школи хлопець відслужив строкову військову службу, одружився. Жив, як більшість людей: робота - сім’я.

Був прекрасним батьком, про що розповіла викладачка музичної школи Світлана Семенюк: «Тато з великої букви, вам не переказати, як це боляче, сльози душать, просто не віриться, що він не з нами. Коли син прибігав на уроки і казав: «Тато приїхав», у нього очі сяяли, дитина чекала закінчення уроку, щоб повернутися додому. Я дуже дякую Віктору Яручику за те, що він казав: «Сину, коли нарешті вже я тобі куплю ту гітару, яка тобі потрібна для навчання?» (а гітар було три). Він тішився успіхами своєї дитини, він був стіною, яка тримала його родину, він був Людиною з великої літери... Я пам’ятаю той букет квітів, який він мені подарував після концерту. Це було без зайвих слів, так щиро і незграбно, бо він був той чоловік, який не знав, як це робити, а дружина сказала, що вчительці квіти дарує тато. Я навіть не зрозуміла, невже він, наш воїн ЗСУ на концерті, думала, що це брат Богдана. Слово «був» ніяк не вкладається в голову… Я дякую татові за сина, я дякую татові за виховання, за підтримку, за мотивацію. Це коштує дорого. Хай з небес він споглядає на кроки і успіхи своєї дитини, він дав все для його майбутнього. Це справжній тато і наш герой. Такі люди не вмирають, вони живуть в нашій пам’яті. Клята війна забирає найкращих. Люди, цінуйте життя і донатьте, бо українець з кацапйом ніколи не зможе жити, вони вбивають нас, їм прощення не має».

48-річний Віктор віддав життя за наш спокій, залишивши в глибокому горі не лише дружину, синів, один з яких служить у війську, братів, сестер, усю родину, а й бойових побратимів, сусідів, друзів, знайомих.

Біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України у Рожищі відбулася громадська панахида. Провести мужнього сина України прийшли односельчани, жителі міста, військовослужбовці, керівники громад, друзі, найближчі та найрідніші люди.

Відспівали Героя у храмі Архістратига Михаїла міста Рожище. Від храму траурна процесія вирушила до місця останнього спочинку Героя.