Сини волинянки опинилися по різні боки війни, один захищає українців, а інший вбиває

Волинянка Ольга виховала трьох синів-соколів і вірила, що вони стануть її гордістю. Тепер гірко плаче і кається, що не кожному змогла передати справжню любов до батьківської землі. Бо діти її опинилися по різні боки війни: один син Україну захищає, а інший – плюндрує і вбиває. Про це пише Наталія Кравчук для Вісника.

«Якби можна було такі крила купити, щоб до нього долетіти, я б була там», – ридає мати, розповідаючи про свого сина Дмитра, який став на бік окупантів.

Ольга згадує, як він важко в дитинстві переживав смерть батька. Тож вирішив, що стане військовим. Аби потішити внука, бабуся пообіцяла хлопчикові з пенсії платити за навчання, коли він поступить. Та й вона померла передчасно. Дмитро був у страшному відчаї, що руйнується мрія його життя. Але взяти племінника під свою опіку погодилася мамина сестра, яка вже тоді жила у Росії.

«Вона кликала: «Приїдь, тут школу кінчиш, поступиш, я все оплачу». Діма погодився, тож я білети купила, в Бресті на поїзд посадила, і за три дні сестра його зустріла в себе», – згадує жінка.

І справді, закінчивши школу, хлопець у 2013 році вступив до військового училища. Навчався в Омську, чим дуже гордився. Мама теж раділа за сина, що він досяг свого. Не бентежило тоді її серця те, що дитина дала присягу на вірність народу Росії. На світлинах з випускного, зроблених у 2017-му, вона виглядає дуже щасливою. Хоч тоді вже четвертий рік рф воювала з Україною.

«Та я в політиці нічого не розумію, – пробує виправдовуватися Ольга. – Діма в Цхінвалі служив, в Осетії – його туди направили. Потім – у Владикавказі. Далі став у відрядження в Крим їздити. Я думала, він ходить десь по Росії. Що Діма на українській землі, не могла цього навіть уявити».

Після 24 лютого Ольга дзвонила синові, як і раніше. Але розмовляли про все, тільки не про війну. А коли надсилав голосові повідомлення, то заспокоював маму... російською. Жінка каже, що боялася дитині своїй «навредити», бо ж телефон могли прослуховувати. Так і не спитала, де син, з ким воює. А потім дізналася: Дмитро нещодавно був у Харкові та Запоріжжі, а зараз з військами рф на херсонському напрямку. У душі все похололо. Не дай Боже сини зустрінуться по різні боки – бо Петро захищає Україну, а Дмитро воює проти Батьківщини.

«Що вони будуть робити?» – плаче мати.

Жінка постійно пригадує слова, почуті від Дмитра після присяги: «Хай відправлять мене подалі від України. Я не хочу, щоб заставили йти зі зброєю на Андрія, на Петю, на вас». Тішилась, знаючи, що він справді далеко.

Але нещодавно Ольга від контррозвідників отримала інформацію, що її син разом з іншими окупантами плюндрує українську землю. Він є заступником командира роти однієї з бригад спеціального призначення збройних сил рф. Лише тоді опам’яталася. Бо саме благословляла старшого сина Петра у складі українського війська захищати від ворога Харків. Пробувала набрати Дмитра, щоб переконати його якнайшвидше здатися нашим військовим. Але його телефон уже не відповідав.

«Дорогий сину, вернися в рідну Україну. Ти знаєш, які у нас гарні землі, які трудолюбиві та мирні люди. Ти знаєш, що тут твоя рідна стежина, хатина. Тут поховані твої тато й бабусі, які так тебе любили. Тут я. Благаю тебе, склади зброю. Ми тебе чекаємо», – записала відеозвернення Ольга.

А ще вона звернулася до інших українських матерів, сини яких служать в Росії, щоб кликали своїх дітей додому.

Під її повідомленням сьогодні можна прочитати безліч коментарів. Хтось шкодує, але більшість українців у своїх висловлюваннях категоричні: «Жінко, як ти виховала сина, які пісні йому співала, що в такий час благословила його поступити до ворожого війська?», «Боїшся, що брати зустрінуться в бою? А не боїшся, що він був у Бучі, в Маріуполі?», «Мама сама відпустила сина, щоб став яничаром...» А хтось відверто сипле прокльонами, бо переконаний: немає прощення зрадникам.