100-річний ветеран з Волині: спогади про війну та віра в перемогу України

У День пам’яті та перемоги над нацизмом громада вшанувала сторічного ветерана Миколу Пахольчука із села Луків. Ветеран, який пройшов пекло боїв під Будапештом та бачив руїни повоєнної Європи, сьогодні приймав гостей із віршами про Україну та незламною вірою у те, що сучасне покоління захисників обов'язково вижене російського агресора з нашої землі.

Про долю ветерана розповіли на сайті Рожищенської міської ради.

Привітати поважного земляка зі святом завітали міський голова Вячеслав Поліщук, староста Лариса Забожчук та представники Другого відділу Луцького районного ТЦК та СП.

«Страшно було, але я їхав чимдуж»: 100-річний ветеран з Волині розповів про пекло війни та пообіцяв дочекатися нової Перемоги

Попри поважний вік і стан здоров’я, Микола Федорович, як і завжди, тепло зустрів гостей, охоче спілкувався та декламував власні вірші – про Україну, боротьбу за свободу та незламність духу, переплітаючи рядки із пророчими словами Тараса Шевченка.

Життєвий шлях ветерана і віра у Перемогу

У травні 1944 року дев’ятнадцятирічного Миколу Пахольчука разом із п’ятьма односельцями мобілізували до війська. Перед тим родина провела на фронт і старшого брата Данила. Після військових навчань у російській Пензі юнак потрапив на фронт в Угорщину, де служив у мінометному дивізіоні на підступах до Будапешта.

Ветеран пригадує: під час жорстоких боїв німецькі війська безперервно обстрілювали позиції, а він, ризикуючи життям, доставляв боєприпаси на передову кіньми.

«Страшно було, але знав, що там, на передовій, чекають із мінами, тож їхав чимдуж», – згадує Микола Федорович.

День перемоги над нацизмом зустрів у Відні, однак військова служба для Миколи Пахольчука тоді не завершилася. Згодом він служив у Ростові-на-Дону, а пізніше – в Ірані під час подій так званої «Іранської кризи» 1945–1946 років. Демобілізувався лише у 1948 році у Білорусі, де разом із побратимами відбудовував аеродром «Барановичі».

Повернувшись додому, застав лише згарище рідної хати та батьків, які жили у землянці. Разом із родиною тяжко працювали, аби звести новий дім і налагодити життя після війни. У 1949 році Микола Федорович одружився з Глафірою, разом вони виростили двох доньок, а сам ветеран усе життя трудився у місцевому колгоспі.

Сьогодні Микола Пахольчук проживає у доньки Ніни в Лукові. Для нього травневі дні й досі залишаються символом перемоги життя над смертю та пам’яті про тих, хто не повернувся з війни. Та нині, дивлячись на українських військових, ветеран із болем говорить про нову війну, яку принесла росія на нашу землю.

Попри все, Микола Федорович не втрачає віри. Він щиро переконаний у перемозі України й укотре пообіцяв міському голові дочекатися того дня, коли над українською землею запанує мир.