Сьогодні 117 років з дня народження великого волинського видавця і журналіста Петра Волиняка

У Житомирі здобув освіту землевпорядника. Однак навчання продовжив у сфері філології: спочатку в Середньоазійському університеті, що в Ташкенті, вивчав східні мови, а після закриття філологічного факультету – в Києві вступив до Українського інституту лінгвістичної освіти, де тоді викладали Микола Зеров, Михайло Калинович, Максим Рильський та інші. Потім Петро Чечет (це автонім журналіста Петра Волиняка) викладав на Кубані в школі української станиці Новомалоросійської рідну мову та літературу, де спостеріг дивне явище: Шевченкова поезія побутувала як фольклор. Став свідком згортання українізації та поширення голодомору на Малиновому Клині. Арешт, примусові роботи на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу стали етапними у формуванні національної свідомості.

Вже в еміграції видав літературний репортаж «Кубань – земля українська, козача...»  (Буенос-Айрес;  Зальцбрук,  1948), у якому відверто описав антиукраїнську політику й жахи господарювання радянської системи.

В еміграції Петро Чечет обере промовистий псевдонім Петро Волиняк, який нагадуватиме йому про рідний край, родину і вічну українську мрію.

Петро Волиняк – чудовий організатор. Перебуваючи в таборі Ді-Пі австрійського Зальцбургу, зумів організувати видавництво «Нові Дні», де виходили друком українські часописи та книжки. Переїхавши до Канади, після нетривалої праці в часописі «Гомін України» (1948–1949) відновив свою видавництво, де друкував однойменний місячник, численні книжки, а протягом 1956–1961 рр. видавав для дітей журнал «Соняшник». Успішним був задум Петра Волиняка видавати українські читанки для різних класів. Читанки для шкільного та позашкільного читання «Барвінок», «Київ», «Лани», «Дніпро», «Запоріжжя» виходили друком декілька разів, формуючи фінансові можливості для видання часопису «Нові Дні», адже Петро Волиняк не збільшував передплатникам оплату, незважаючи на те, що і додрукарська підготовка, і друк зростали в ціні.

Петро Волиняк був людиною неймовірної працездатності. Практично в одній особі поєднувалися журналіст, редактор, видавець, який і коректу вичитував, і готував різножанрові журналістські матеріали, і вів переписку з читачами на сторінках журналу, і їздив у журналістські відрядження… А ще ж громадська робота, вчителювання, політична діяльність. Був членом СУЖЕРО (Союз українців жертв російського комуністичного терору) від його заснування 1950 р., членом УРДП (Українська революційно-демократична партія).

Не ідеалізував українське еміграційне середовище, і його не завжди сприймали чи то як «східняка» серед галичан, чи то як прихильника поміркованих поглядів на противагу наративам періодики націоналістів. Був запальної вдачі, і слово його було завжди гострим, сатирично-викривальним, він влучно актуалізував Шевченкові думки, був майстерним полемістом. 

Максим Яблонський, доцент кафедри соціальних комунікацій ВНУ імені Лесі Українки