Рідні сподівалися, що в полоні, але дива не сталося: у Рожищі провели в останню путь воїна Миколу Катеринюка

До повномасштабного вторгнення Микола Миколайович працював на Рожищенському сирзаводі. Друзі й колеги згадують його як добру, щиру людину, завжди готову допомогти. Коли йому виповнилося 56, чоловіка призвали до війська. Він навіть не повідомив рідним, що самостійно пройшов медогляд у Луцьку – про це вони дізналися лише тоді, коли він вже був на полігоні у Рівному.

«Тато завжди казав: “Якщо покличуть – ховатися не буду”. Так і сталося. Він потрапив у 68-му єгерську бригаду, пройшов навчання і відразу опинився на «гарячому» Покровському напрямку. Ще 10 червня ми з ним говорили, він попередив, що йдуть на завдання і зв’язку не буде… Ми сподівалися, що він у полоні, але…» – крізь сльози розповідає донька Дарина.

За офіційними даними, солдат Микола Катеринюк загинув 11 червня 2024 року в районі населеного пункту Семенівка Покровського району Донецької області. Лише зараз він повернувся додому, щоб назавжди спочити на рідній землі.

Опівдні біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України зібралися рідні, друзі, побратими та містяни. Плакали всі – і ті, хто знав Миколу особисто, і ті, хто розумів: ще один захисник віддав життя за наше мирне завтра.

Траурна процесія рушила вулицями Незалежності, Грушевського, Кондратюка до його рідної домівки. Тут, на Грушевського, 14, Миколу востаннє зустріли сусіди, ті, з ким вітався щодня, і за чиє майбутнє він воював.

«Ще одна вдова поповнила наші ряди… Такий хороший чоловік був…» – сумно перекинулися словами дві жінки в колоні, які теж втратили рідних на війні.

Відспівування відбулося у храмі Архістратига Михаїла. Поховали воїна на Алеї Слави міського кладовища. Лунали постріли почесної варти, а над могилою пролунав останній вигук: «Герою слава!». У руках дружини Валентини залишився синьо-жовтий стяг – символ честі, мужності та вічної пам’яті про чоловіка-Героя. І в цю мить, крізь тишу та біль, пролунало щемке: «Таточку, чого ж ти…» – голосіння доньки, що злетіло над могилою й понеслося туди, де відтепер спочиватиме її батько-Герой.

Разом із дружиною Валентиною Микола виховав двох доньок – Дарину та Ірину. Подружжя тішилося і продовженням роду – у них підростають дві любі внучки, яким дідусь віддавав свою турботу та тепло. Для них він назавжди залишиться прикладом доброти, сили та безмежної любові до родини й України.

Микола Катеринюк жив так, як говорив: чесно, віддано, без страху. І навіть коли війна забрала його життя, вона не змогла забрати головного – любові, яку він залишив у серцях рідних та побратимів. Його ім’я назавжди залишиться у списку тих, хто стояв між Україною та ворогом, виборюючи наше право на свободу.

Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родині Миколи Катеринюка! Світла пам'ять!