«Це члени нашої родини»: волинська волонтерка допомагає знедоленим тваринам

Про те, як працює особливий притулок у Ківерцях, як це - доглядати 60 тварин, та чи вистачає часу на життя поза цим - Анна розповіла  в інтерв'ю Інсайдер Медіа.

- Аню, скажи, скільки в тебе зараз тварин живе вдома?

- Зараз у мене живе 60 тварин. Це котики й собачки. Ми вже не рахуємо, кого скільки. Просто знаємо, що їх 60, і це багато. Частина з цих тваринок прилаштовується, а частина - ні. Деякі потрапили до нас в не дуже хорошому стані (хворі, зовсім не адаптовані до людей і до тварин), проходили тут реабілітацію і прожили в нас багато років, і зараз ми вже не можемо їх просто віддати - бо це члени нашої родини.

- Розкажи, як це - жити з 60-ма тваринами.

- Це класно. Інколи буває важко, але коли до тебе підходить кіт і починає тертися об ноги, або підбігає собака, і починає облизувати тебе і стрибає до обличчя - відразу забувається все погане. Ніколи не буває такого, що ти самотній. І зараз навіть, поки я розмовляю, мене «атакували» кіт і пес - не можуть мене поділити (сміється). Завжди є стимул прокидатися зранку.

- До речі, о котрій ти прокидаєшся?

- Якщо це літо - ми зазвичай встаємо о 4:30 - о 5:00 ранку. Там вже якраз сонечко сходить - і можна йти на прогулянку. А зараз, у холодний період, прокидаємося десь о шостій тридцять. І хоч надворі темно - ми починаємо готуватися до вигулу.

- З чого все почалося? Як у твоєму житті з’явилося стільки тварин?

- Я живу на околиці Ківерців. Раніше у нас тут була зона відпочинку. І оскільки це на виїзді з міста - нам постійно підкидали тварин. Почалося це років 5 тому. Це були люди, які їхали з села - і викидали по дорозі якесь котеня чи цуценя, або це були люди місцеві - викидали домашній приплід в ліс чи поруч із лісом.

Ці тварини, які опинялися в нас біля воріт викинутими, або в рові поруч із нашою територією, переходили жити до нас. В більшості випадків вони були хворі - доводилося їх лікувати. Часом ми їх прилаштовували. Ми не звертали увагу на кількість тварин, бо спершу це було одне-два котенятка чи одна-дві собачки. А коли вже їх стало на території понад 15, ми замислилися над тим, що, напевно, ми вже стали волонтерами й зоозахисниками.

- Наскільки я розумію, люди вже почали звертатися до тебе і за тваринами, і за якимись порадами. Як це змінило твоє життя?

- У мене змінився характер. Більшість каже, що я стала жорсткішою. Тому що люди почали звертатися зовсім не за тим, за чим би я хотіла. Я хотіла, аби люди забирали собі тварин, а вони навпаки почали більше звертатися з тим, щоб здати, віддати, кудись подіти домашній приплід. Багато людей несерйозних, які думають, що тварини - це іграшка, плодять їх у себе постійно, а потім викидають, або шукають руки, на які можна перекласти цю проблему.

Дуже багато «вуличних» народжується саме від домашніх тваринок. І потім вони стають безпритульними, бо таку кількість тварин важко прилаштувати. Люди їх викидають, вивозять, або шукають таких, як я, які інколи не можуть відмовити.

Я стараюся не забирати тваринок, народжених удома. Через це ми буквально три місяці тому створили проєкт соціальної стерилізації, і допомагаємо людям стерилізувати домашніх улюбленців. Робимо це за власний кошт, за гроші, які збираємо у людей. Витрачаємо власний час, щоб зібрати тваринок в охочих і завезти їх на стерилізацію. Таким чином ми зменшимо цю кількість новонароджених безпритульних тварин.

- Кілька років тому твоє волонтерство почалося з того, що ти підбирала тварин, заліковувала і прилаштовувала їх. Зараз, наскільки мені відомо, ти також причетна до евакуації бездомних українських тварин за кордон.

- Так, моє волонтерство трохи розширилося. Зараз найбільше, на чому ми робимо акцент - це соціальна стерилізація. Цей проєкт був створений на початку серпня. Ми почали брати безпритульних тварин з вулиці в Ківерцях і в селах поблизу. Або шукати людей, які підбирають тварин з вулиці. Ми почали шукати цих опікунів безпритульних тварин. Забираємо їх на стерилізацію, і потім або відвозимо на місце відлову, або віддаємо опікунам. Так ми вже точно зменшимо кількість безпритульних тварин. Бо всім ми не зможемо знайти дім.

А от стерилізувати їх, пролікувати у разі потреби - і тоді випустити знову на вулицю - це краще, ніж просто збирати тварин і постійно шукати для них відповідальних людей.

Недавно ми їхали в село Четвертня під Ківерцями, і забирали звідти 30 кицьок на стерилізацію. Частина з них просто живе на вулиці, як безпритульні, а деякі мають опікунів. Всі ці тварини не стерилізовані. Тому що в селах люди або проти стерилізації, або вони не знають, що це таке, або просто не хочуть витрачати свої кошти і час, щоб везти тварину в місто на стерилізацію. Ми це робимо замість них.

- Крім власне стерилізації тварин, ти ще робиш таку просвітницьку роботу і розказуєш людям у селах, чому це важливо. Як люди на це реагують?

- Хто як. Якщо кілька років тому 20% були за стерилізацію, а 80% - проти, то зараз ситуація 50/50. Якщо правильно людині пояснити, що це потрібно, що це не гріх — то ставлення змінюється. Так, дуже багато людей досі сприймають стерилізацію тварин як гріх. Якщо раніше це як гріх сприймали старші люди, ті, хто відвідує різні церкви, то зараз молодь «премикається» на те, що стерилізація — це недобре, що тварина мучиться, їй боляче тощо. А пенсіонери навпаки за.

Минулого місяця ми стерилізували собачку. Забирали її в бабусі, якій 90 років. І вона була за, розуміла, що це за процедура і для чого це потрібно. Вона сама підібрала десь тваринку, і попросила, щоб ми завезли на стерилізацію. Для мене це було здивуванням.

- Ти допомагаєш тваринам разом зі своїм коханим Романом. Ви почали зустрічатися вже коли в тебе був так званий «домашній притулок». Як поставився Роман до того, що в тебе вдома 60 тварин?

- Коли ми з Ромою познайомилися - він знав, що у мене багато тварин. Я розповідаю про це всім новим знайомим одразу. Деяким людям це не подобається, тому коло знайомих відсіюється. Рома знав, що у мене є тварини. Коли ми познайомилися - він не був фанатом домашніх улюбленців. Але вже коли ми почали зустрічатися, і він з головою поринув у світ домашніх тварин - мій світ — він зрозумів, що, так само як і я, любить їх. І що йому не байдуже.

Зараз він робить для наших тварин більше, ніж я. Він вигулює собак, допомагає з будівництвом вольєрів, котячих боксів, будиночків, за тваринами доглядає, годує їх, їздить з ними в клініку, якщо потрібно. Коли тварина хворіє - з нею треба сидіти по 4-5 годин на крапельниці - Роман це робить. Він вміє робити тваринам уколи, навчився ставити катетери.

- Щоб доглядати за такою кількістю тварин, потрібно дуже багато часу. Ви можете ще чимось займатися, крім тварин?

- Звісно. Ми живемо, як і всі інші люди. Тільки у нас, напевно, менше часу, щоб просто нудьгувати. Ми працюємо, і дуже багато людей дивуються, як ми встигаємо. Але потрібно за щось жити, утримувати тварин тощо. Я працюю онлайн вдома. Рома також працює онлайн. Крім того, він займається встановленням відеонагляду. Тому ми й на роботах, і з тваринами.

У вихідні ми відпочиваємо. Так, ми не можемо, як інші, зібратися і поїхати у відпустку на кілька днів. Але цілком можемо сходити на виставу, на шопінг, виділити час для себе і свої захоплення. Тварини від цього не страждають. Вони не сидять десь у холоді, зачинені чи голодні. Щодня ми за ними однаково доглядаємо.

- Як можна вам допомогти?

- Нам можна допомогти знайти люблячі руки для якоїсь тваринки. Якщо прилаштовується хтось — це вже велика допомога, тому що на місце однієї тваринки можна взяти іншу, яка потребує більше допомоги.

Ті тварини, які у нас є наразі, вже майже всі здорові. Є частина тварин, що проходять лікування. У такому стані їх не можна прилаштовувати. Але більшість тварин вже готові до переїзду у нову родину. І якщо когось забирають - на це місце можна взяти когось, хто потребує особливого догляду та піклування. У нас нема на меті роздати всіх тварин і просто сидіти - нічого не робити. У нас мета прилаштувати когось у надійні руки й натомість взяти тих, що більш знедолені.

- У вас, крім притулку, є ще готель для тварин.

- Так. Це не є комерційна діяльність, адже всі виручені кошти ідуть на утримання наших тваринок. Ми не часто приймаємо тварин у готель. Ми не набираємо дуже багато тварин, щоб заробити більше грошей. Ні. У нас домашня перетримка, і є всього чотири кімнати - спальні, в яких ми можемо їх утримувати. Ті тварини, які залишаються в готелі - живуть у кімнатах з нами й не контактують з іншими тваринками.

- А як ви даєте раду, коли тварини хворіють?

- Це дуже важко. По перше, важко фінансово. А по-друге - важко фізично. У нас недавно було 12 хворих цуциків. І вони мусили бути під крапельницями. Рома починав сидіти з ними о сьомій ранку, а закінчував уже о 12 ночі. Ми прокапали одних - і вже треба було інших крапати. Їх треба тримати. Цілий день і пів ночі ми сиділи так. Так тривало два тижні. Було важко, ми багато плакали, були навіть втрати. Але собачки одужали.

Не може бути достатньо грошей тоді, коли є величезна кількість тварин. Не може бути все ідеально з такою кількістю тварин. Завжди хтось десь захворіє. Або просто з'їсть якусь мошку отруїться, або влізе, подряпається. Тому ми постійно робимо оголошення, дописи про збір коштів, медикаментів, кормів.

- Яким ти бачиш своє майбутнє?

- Я бачу своє життя з тваринами. Так само і Рома бачить своє життя зі мною і тваринами. Хтось із них, звісно, прилаштується. Але є вже ті тварини, які залишаться з нами назавжди. Зараз такий час, що важко щось планувати. Але ми б хотіли розширитися. Не можу сказати, чи це буде тут, у Ківерцях, але ми готові працювати далі.