«Це нагорода кожного з моїх хлопців»: історія Героя України з Волині

Про свій шлях у Збройних силах України, бойовий досвід та поранення командир розповів Район.Стара Вижівка.

«Кожен штурм був тяжкий»

Павлу Романюку – 29 років. Народився у Буцині. Після закінчення місцевої школи навчався у Старовижівському професійному ліцеї, де здобув спеціальність електромонтера. До повномасштабного вторгнення працював за кордоном та переганяв автомобілі.

Після початку великої війни Павло Романюк долучився до лав територіальної оборони. У січні 2023 року чоловіка мобілізували.

Спочатку проходив службу у 33-й окремій механізованій бригаді. Згодом перевівся до «Сталевої сотки», яку з ТРО реорганізували в окрему механізовану бригаду.

Павло Романюк брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямі, у запеклих боях на Лиманському, Покровському, Куп’янському, Торецькому напрямках. З побратимами чоловік виконував складні бойові завдання та проводив успішні операції − відбивали ворожі позиції та брали російських полонених.

«Один полонений навіть з Горлівки, що на Донеччині, трапився якось. Начебто наш, але перейшов на бік ворога», − поділився військовослужбовець.

За успішне виконання бойових завдань, проявлені мужність і героїзм під час ведення бойових дій проти ворога України, Павло Романюк отримав «Залізний хрест». Також його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.  

«Кожен штурм та бій був по-своєму тяжкий. Багато всього було. Пригадую, як в селищі Очеретине на Донеччині я та ще двоє бійців тримали оборону 700-метрового окопа. До нас вскочили восьмеро окупантів, і ми усіх їх знищили», − каже Павло.

Попри важке поранення повернувся на службу

У червні 2024 року поблизу селища Очеретине Павло Романюк отримав контузію. Чоловіка госпіталізували до Павлограда (Дніпропетровщина). У тому бою українських захисників росіяни викурювали з позицій газом.

Бій, що запам’ятався Павлу Романюку на все життя, стався 9 серпня 2024 року. Того дня воїн отримав важке поранення.

«Я був командиром штурмової групи. Отримали завдання зачистити ворожі позиції у місті Залізне Бахмутського району. Пройшли одну вулицю, другу… На третій − потрапили в засідку. Кажу на хлопців: іду гранату кину. Тільки замахнувся – отримав поранення з кулемета. Дві кулі потрапили в броню, а ще дві − прошили живіт», − розповів Павло Романюк.

У тому запеклому бою, який тривав майже чотири години, загинули троє його побратимів − Олександр Омелянчук, Петро Канонік, Андрій Ребенко. Також були тяжкі 300.  У Павла Романюка через поранення були зламані ребра, травмовані легені, ушкоджені кишківник, печінка, шлунок.

Завдяки феноменальним медичним навичкам та здібностям сержанта Петра Каноніка з Ковеля усім членам штурмової групи оперативно надали першу медичну допомогу, що дозволило пораненим продовжувати вести бій та проводити евакуації тяжкопоранених, серед яких був і Павло Романюк. 

«Під час відходу сержант Петро Канонік продовжував вести стрілецький бій та отримав поранення, несумісне з життям.  Він мене висунув, а сам загинув», − каже Павло.

За порятунок життя Павла боролися медики у Дніпрі, згодом чоловіка госпіталізували у Черкаси. Лікувався сім місяців, переніс вісім операцій під загальним знеболенням. Через отримані травми військовому встановили другу групу інвалідності.

Попри це, Павло повернувся у лави Збройних сил України. Каже, не міг інакше вчинити, а ще продовжує боротьбу у пам’ять про тих побратимів, які загинули в бою.

«Принцип у мене один – я ворогам ніколи не прощу хлопців», − говорить Павло.

«Це нагорода кожного з моїх хлопців»

У червні 2025 року президент України Володимир Зеленський за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановив надати Павлу Романюку звання Героя України.

«Я був здивований, коли дізнався, що одержав таку високу нагороду», − ділиться захисник.Спочатку дружина розповіла, що його побратимові, 34-річному бойовому медику Петру Каноніку з Ковеля, котрий врятував Павла, посмертно надали звання Героя України.

«Дружина прочитала і каже: почекай, тут про нагороду є і твоє ім’я», − пригадує Павло.

Захисник говорить, що це не тільки його відзнака, а й усіх побратимів.

«Це нагорода не лише моя, це нагорода кожного з моїх хлопців, всіх, хто працював, забезпечував, допомагав ефективно виконувати задачі. Це наша спільна нагорода. Ми все робили командно», − зауважує військовослужбовець.

А ще додає, що продовжує служити, як і робив це раніше.

«Я дуже вдячний своєму ротному Олександру Здробилку з села Скулин. Справжній командир, пройшов АТО, завжди був з нами на позиціях. Дуже хороша людина. І не раз витягував з таких ситуацій, з яких можна було б і не вийти», − поділився Павло.

«Для мене він завжди був Героєм»

Дружина військового Дарина Романюк пишається чоловіком та каже, що Павло був для неї завжди героєм, а особливо тоді, коли пішов захищати Україну.

«Вдома чоловік мало розказує про війну. Не було такого, що скаржився на щось. У нього завжди «все за планом». Він не хизується своїми нагородами, а найболючіше для нього – це втрата побратимів», − говорить Дарина.

Павло та Дарина одружені чотири роки.

«Наша спільна історія розпочалася ще у 2015 році. Ми ходили в одну школу, Павло був на рік старшим. Якось Новий рік зустріли разом, а через місяць Павло зробив пропозицію вийти за нього заміж. Ніколи не думала, що військова справа стане його покликанням. Павло – справедливий командир, а вдома він уважний, ніжний та турботливий чоловік», − розповіла дружина захисника України Дарина Романюк.

Нині подружжя Романюків чекає на первістка.

«Чоловік дуже хотів донечку і навіть обрав для неї ім’я − Вікторія», − каже дружина військовослужбовця.

І додає, що для їхньої родини одна перемога вже відбулася: Павло залишився живим.

«Коли чоловіка важко поранили, дуже сильно відчувалося те, що з ним не все гаразд, хоча сказали мені наступного дня. Відразу поїхала до нього в Дніпро. Емоційний зв’язок у нас дуже сильний. Згадую, як це було важко, коли чоловік не міг прийти до тями після травм», − пригадує дружина.

«Мабуть, на день народження я не отримувала стільки вітань, ніж у ті дні, коли стало відомо, що чоловікові присвоїли таке високе звання», − зауважує Дарина.  

Найбільша мрія подружжя – це мир і перемога України. А ще Павло після війни прагне завезти свою маму на піраміди в Єгипет, бо жінка цікавиться історією цієї країни.

Нині Павло Романюк служить у 12-му армійському корпусі − оперативно-тактичному об’єднанні Сухопутних військ Збройних сил України. Він головний сержант роти. Павло каже, що мотивує захищати Україну його сім’я, дружина та майбутня донечка.

«Маємо боротися, іншого вибору у нас немає», − переконаний Герой України Павло Романюк. 

Читайте також:

• Президент України вручив «Золоту Зірку» матері загиблого Героя з Волині
• Героїчно протидіють загарбникам: прикордонникам Волинського загону на передовій вручили нагороди
• «Сила Двох» перетворює біль у любов: як на Волині відновлюють не лише тіла, а й душі ветеранів