Від служби довго відмовляли: у волинській Нацгвардії служить суддя з хортингу
На Волині служить сержантка Нацгвардії, майстерка спорту з єдиноборств та сертифікована суддя з хортингу Валентина.
Про те, як 2014 рік змінив її свідомість та чому жінка взяла зброю до рук розповідає військова частина 1141 Національної гвардії України у фейсбуці.
«Якщо ти – військовослужбовець, не любити тримати зброю в руках – це нонсенс», – каже гвардійка Валентина.
Вона – одна з тих жінок, які цілеспрямовано йшли на військову службу, хоча могла працювати за здобутою в університеті спеціальністю «Соціальна педагогіка і реабілітація».
«2014 рік змінив свідомість багатьох українців. Я тоді відчула, що маю зробити свій внесок у захист країни. До того ж, хотілося служити в структурі, де все робиться чітко і послідовно. У цивільному житті мені цього не вистачало», – розповідає Валентина.
Однак у військкоматі їй тривалий час відмовляли. Довелося проявляти наполегливість. У 2017 році вона приєдналась до лав Нацгвардії і не жалкує про це.
Дисциплінованість і силу волі їй ще зі шкільних років допомагав виробити спорт. Спочатку дзюдо, а потім бойовий хортинг – змішане єдиноборство, розроблене в Україні та визнане в Європі й всьому світі.
Спочатку дзюдо, а потім бойовий хортинг – змішане єдиноборство, розроблене в Україні і визнане в Європі і всьому світі.
«Це повноконтактний вид єдиноборств, який поєднує різноманітні удари, захвати, кидки, прийоми удушення, – пояснює Валентина. – Одного разу під час тренування через невдалий рух у мене змістилося ребро. І це сталося саме напередодні чемпіонату України, на якому я мала брати участь у двох видах змагань – двобої та боротьбі. Але травма не завадила привезти звідти «золото» і «срібло».
Валентина – золота призерка багатьох чемпіонатів, майстер спорту і сертифікована суддя з хортингу.
«Я завжди жартую, що цього достатньо, щоб чоловік був слухняним. А якщо серйозно, то до спарингів у сім’ї не доходить, бо є порозуміння. Мій чоловік – учасник АТО, з перших днів повномасштабної війни приєднався до ЗСУ добровольцем. Моя сестра та її чоловік також є військовослужбовцями. Така у нас родина», – говорить гвардійка.
Чоловіки-колеги також ставляться до неї з повагою.
«Іще коли ми проходили курс молодого бійця на базі спецпідрозділу «Ягуар», інструктори не робили жодного поділу бійців за статтю. На заняттях з інженерної справи ми копали окопи нарівні з чоловіками, на тактиці – так само. Це і є рівноправність. Як тоді, так і тепер до мене ставляться з повагою в середовищі гвардійців», – каже Валентина.
Перед тим, як відучитися на сержанта з матеріально-технічного забезпечення, вона служила в патрульній роті з охорони громадського порядку. Доводилося мати справу зі зломами та проникненнями в магазини, квартири, масовими бійками в центі Луцька. І хоча бійцівських навичок їй не позичати, завжди намагалася вирішувати всі ситуації через діалог.
«В охороні громадського порядку ми націлені на те, щоб принести на вулиці спокій, а не збільшувати насильство. Тому важливо контролювати свої емоції, діяти з холодним розумом. Якщо це можливо – вгамувати порушника через розмову, пояснення, чого не варто робити. А силовий вплив – це крайній засіб», – переконана дівчина.
Читайте також:
- Познайомилися на танцях і мають сина: подружжя з Луцька 25 років служить у Національній гвардії
- Проміняв сцену на зброю: соліст Волинського хору служить у лавах Нацгвардії
Будь в курсі усіх новин
