У окопі прощався з життям і писав заповіт: слова 20-річного захисника-сироти з Волині цитував Зеленський

Про це йдеться в сюжеті 12 каналу.

«Сповідь-заповіт молодого солдата ЗСУ. Про Україну без дитячих притулків» напередодні виступу опублікувало видання «Українська правда». Кількома тижнями раніше Максим Нагорний мало не загинув від ворожого обстрілу. Майже прощаючись із життям, хлопець, який залишився сиротою в чотири роки, написав заповіт.

«В інтернаті ніхто на тебе не звертає увагу. А мені хотілося, щоб про мене згадували», - каже захисник.

Хлопець дивом залишився живим після обстрілу. Шрам на руці - спогад про цей травневий день, коли бліндаж побратимів врятував життя.

«Тільки я зайшов у бліндаж, відразу відбувся «приліт», - пригадує хлопець.

Саме тоді Максим написав слова до всіх, хто відбудовуватиме Україну, в якій не буде притулків, а в дітей не вкрадуть дитинство.

«Дитинства як такого в мене не було», - говорить Максим.

Круговерть притулків розпочалась, коли хлопцеві було всього лише 4 роки. Якийсь час у нього була мачуха. Але життя з нерідною не склалося. Максим каже, що система притулків така, що кожного разу, не дочекавшись усиновлення, ти переходиш в інший заклад і ніколи не знаєш, що на тебе чекає.

«Це все корупція... Ті, хто там працюють, просто наживаються на дітях. Ми ходили в порваних, зношених речах, хоча до закладу привозили гуманітарку.

Про корупцію в притулку в Рожищі написано чимало. Окрім цього, там неодноразово фіксували факти сексуального домагання та побиття дітей. Довгий час тривало слідство, після чого відсторонили директора притулку.

Але найгірше залишалося за кадром. 

Спогади про ті дні заклали у свідомості хлопця бажання змінити систему, а ще стати військовим. Однак обрати виш чи військовий ліцей дитині з притулку фактично не можливо.

«Ніхто не питав: на кого ти хочеш вчитись. Все вирішували за мене», - провадить волинянин.

Максима Нагорного до спрямували на навчання до шостого училища в Луцьку. Здобувати фах слюсаря-електрика. А далі була повномасштабна війна.

«Колись хотів вступити до військового ліцею, але не судилося. У 16 років я вирішив поїхати до Києва, щоб заробити кошти. У 17 я зустрів війну», - розповідає хлопець

Довгий час Максим волонтерив на Центральному вокзалі в Києві, допомагав з евакуацією. На вокзалі знайшов свою першу волонтерську сім'ю й прихисток. А коли хлопцеві виповнилося 18 років, він пішов до ТЦК та уклав контракт із 14 окремою механізованою бригадою.

«Я дуже багато вчився. Спочатку був штурмовиком, далі кулеметником, потім дронщиком, марксменом», - мовить юнак.

Хлопця з притулку сприймали по-різному. Хтось ділився досвідом і навчав. А були й такі, що ставилися призирливо.

«Один чоловік, який любив хильнути спиртного, говорив до мене: «Нащо воно тобі треба?». Я відповідав: «Щоб такі, як ти, не ходили на позиції». Він був старий, йому вже важко копати. Я кажу: «Ось, чому я тут», - каже захисник.

Витримати тиск і війну 18-річному юнаку допомагав інстинкт виживання, здобутий у притулку.

«Інтернат сформував мій характер. В малі роки я вже мислив зовсім по-іншому», - ділиться Максим.

Інтернати й пережите там показали, як зламати стару систему виховання дітей без батьківської опіки й дати змогу малечі бачити дитинство без війни і притулків.

«Хочу, щоб закінчилась війна і наша держава змінилась у кращий бік», - підсумував хлопець.

Читайте також:

• «Син жертвує життям. Мама жертвує після його смерті»: мати Героя з Волині передала 600 тисяч гривень на ЗСУ
• Війна забрала життя двох рідних братів: історія родини з Волині
• Загинув на полі бою під час евакуації пораненого: захиснику з Волині просять присвоїти державну нагороду
• Не встиг навіть відгуляти своє весілля: життя захисника з Волині передчасно обірвалось на Запоріжжі