Тут живе до 10 людей і немає школи, магазину та автобуса: історія мальовничого села на Волині

Є лише глибока тиша й природа, яка збереглася майже в первісному вигляді. Саме вони й роблять це місце привабливим для тих, хто шукає спокій, відновлення та живе Полісся без декорацій. Історію села пишуть на сайті «Нове життя» - новини Любешівщини».

Щоденність у «відрізаному» селі

У Сваловичах нині живе лишень до десяти людей, більшість – старші жінки. Наймолодшим мешканцям уже за п’ятдесят. Їхня буденність – це поєднання самотності, звичної праці і постійної потреби в допомозі, яку не завжди є звідки отримати.

Єдиний день, коли село можна назвати трохи «живим», – середа. Тоді сюди приїжджає магазин «на колесах». Підприємиця Віра Матейчик із чоловіком привозять усе найнеобхідніше: хліб, крупи, овочі, чай, засоби гігієни.

– Веземо те, що просять. Буває, замовляють навіть сало в банці чи потрібні ліки. Заробітку тут майже нема. Але як залишити цих людей? Вони ж хоч поговорити хочуть, – усміхається Віра Хомівна, яка приїжджає сюди вже дванадцять років.

Місцеві зізнаюся: найтяжче для них –  це відсутність медицини.

– Як руку зламала, то я мусила машину наймати до Любешова. Тисячі на дорогу не вистачило. А швидка двічі приїжджала останнім часом у наші Сваловичі. Люди ж старі, – каже пані Людмила.

Друге дихання Свалович – зелений туризм

Парадоксально, але село, яке фактично зникає як житлова територія, водночас оживає як приваблива туристична локація. Національний природний парк «Прип’ять-Стохід» розвиває тут маршрути, сплави й екостежки.

– Сваловичі – наша найкраща туристична локація. Ми називаємо його селом-музеєм: старі хати з очеретом, тихі вулиці та велична річка. У нашій хатині мандрівника на березі Прип’яті відпочивають туристи, тут фінішує наш водний маршрут «Мальовниче Полісся» на 18 кілометрів, – розповідає заступниця відділу рекреації і туризму НПП «Прип’ять-Стохід» Віта Домашич.

Для приїжджих Сваловичі – це місце, де час сповільнюється. Тут можна побачити Полісся без декорацій: старі лісові стежки, туман над річкою і повну тишу, яку нині в Україні відчувають далеко не всі. А для Любешівської громади зелений туризм – це й додаткові надходження, а також шанс зберегти територію, що в іншому разі могла б остаточно спорожніти.

Нові дачі та приватне відродження

Поблизу річки дедалі частіше з’являються приватні котеджі. Люди купують старі хати й перетворюють їх на дачі або будують нові будинки для сезонного проживання, облаштовують бані. Дехто вирощує лохину, хтось заводить пасіку, а хтось просто обожнює проводити час на човні й ловити рибу. Люди тут знаходять релакс, спокій та єднання з природою.

Нові будівлі певною мірою змінюють автентичний вигляд села, вносячи свій контраст. Але водночас вони повертають йому життя: доглянуті подвір’я, ремонти, присутність людей – хоч і тимчасова.

Про автентичну красу Свалович уже давно знають і далеко за межами Волині. Тут навіть знімали міжнародний фільм «Пофарбоване пташеня», сюжети для телебачення, сюди приїжджав Дмитро Комаров. Це село стало одним із найвідоміших «тихих» туристичних місць Полісся.

Як інші громади використовують потенціал малих сіл

Подібні процеси відбуваються і в інших поліських селах, де постійно проживає кілька людей, але туристичний інтерес зростає. Адже усе більшої популярності набирає дауншифтинг — свідома відмова від кар’єрного росту та матеріальних благ заради спрощення життя, спокою та балансу. Основними характеристиками його є: зміна пріоритетів: Перехід від кар’єрних амбіцій та матеріальних цінностей до особистих інтересів, спокою та якості життя; спрощення способу життя: добровільне зменшення доходів, відмова від надмірного споживацтва, пошук балансу між роботою та особистим життям; зменшення стресу: відмова від стресової, високооплачуваної роботи на користь менш напруженої, яка залишає більше часу для сім’ї та улюблених занять; зміна місця проживання: часто супроводжується переїздом у менш урбанізовані райони, сільську місцевість або іншу країну для ближчого зв’язку з природою; екологічність: Підтримка екологічного руху, свідоме споживання та відмова від надмірностей.

Наприклад, на Рівненщині агросадиба «Хутір Касень» перетворила маленьке поліське село на успішну туристичну локацію. Ставка на екологічність, локальні продукти, баню, басейн і комфортні умови дала результат: люди їдуть туди не за розвагами, а за відпочинком у природному середовищі.

Тиша, що лікує

Повномасштабна війна додала селу ще одну роль – місця відновлення. Сюди приїжджають військові, їхні родини, діти загиблих та зниклих безвісти захисників.

– Наш парк організовує поїздки для таких родин. Дітям дуже потрібні ці екскурсії – безпека, спокій, природа. Ми проводимо для них цікаві квести, готуємо смачну юшку, піднімаємося на оглядову вежу, де з висоти видно всю велич і красу села, – каже працівниця нацпарку Віта Степанівна.Варто зазначити й те, що для однієї родини це місце стало порятунком. У 2022 сюди втекла від обстрілів сім’я з Харківщини. Батько служить, а його рідні кілька років живуть у Сваловичах. Тож тут знову лунає дитячий сміх – фактично після десятилітньої тиші.

…Нині Сваловичі – це контраст. Тут поєднуються самотність старих людей і нові туристичні стежки. Зруйнована інфраструктура і сучасні дачі. Це село, яке вимирає, і село, яке одночасно відроджується. Тут тиша, яка лякає, й тиша, яка лікує. У час війни такі місця набувають особливої ваги. Вони стають простором відновлення, психологічного перепочинку й нагадуванням про Україну, яка зберігає себе попри все. Таким чином Сваловичі можуть стати символом нової поліської філософії: коли маленьке село знаходить свій шанс у природі, тиші й чистій екології. І якщо громада продовжить розвивати зелений туризм, підтримувати місцевих і залучати нові ідеї, ця «точка на мапі» точно матиме майбутнє.

Мирослава СТРУК.

Читайте також:

• «Дві машини дров - 32 тисячі, а пенсія - 3 тисячі»: як у селі на Волині готуються до зими
• «Нема молоді і нема дітей, лишилися пенсіонери»: як живуть у селі на Волині
• На Волині подружжя відзначить смарагдове весілля: пара прожила разом 55 років