Усміхнений на кожній фотографії: спогади про Героя з Ковеля, який врятував 8 побратимів
Вже навесні зі всією родиною ковельчанин Єгор Лобанов мав святкувати підвищення по службі, та натомість хлопця нагородили орденом – посмертно. На початку березня Героя велелюдною ковельською громадою провадили в останню дорогу.
Завжди усміхнений, щирий та життєрадісний. Саме таким Єгор Лобанов залишиться для рідних і близьких. Військовій справі хлопець присвятив усе своє життя і цивільну професію обирати навіть не думав. Його життя нещадні російські кати забрали 28 лютого, лишивши глибоку рану рідним та близьким, йдеться у сюжеті 12 каналу.
Мати вкотре тремтячими руками вмикає запис із голосом сина і слухає, завмираючи. Бо ж вживу улюблене «мамо» більше не почує ніколи. Тепер на її плечах чорна хустина, бо найріднішу кровинку, єдиного сина три місяці тому додому привезли в домовині.
Попри нестерпний біль та пекучі сльози, пані Оксана все ж розповідає нам про свого єдиного сина. Єгор, каже, ріс моторним та непосидючим хлопчиком. Займався різними видами спорту і ще мав одну пристрасть.«Ні діток, ні внуків не залишив - нікого», - плаче мати.
«В нього гори – це пристрасть. Гори! Це взагалі. Щось планував, щось хотів, міг би багато зробити», – каже жінка.
Що стане військовим, розповідав усім ще змалку. Тож уже після 9 класу пішов навчатися у військовий ліцей, що в Луцьку. Навчанням хлопець дуже тішився і вже після його закінчення подався далі – в Одеську військову академію. У 2018 році він закінчив академію. Жінка каже: ніколи не забуде, як на випускній церемонії йому дали сказати слово, і він так перейнявся спогадами, що заплакав.
Материнське серце, ділиться жінка, завжди щеміло. Тож не раз вмовляла Єгора обрати цивільну професію, та він ніяк не піддавався… Після закінчення академії бачити сина частіше не вийшло.«Єгор говорив ці слова, і я мусила бігти до нього й давати йому хустинку, щоб він витирав сльози. Ми тоді з батьком перший раз побачили, як він плаче. Просто, як дитина», – пригадує Оксана Лобанова.
«Вони з татом приховували це все від мене. Він через місяць був уже в зоні АТО. У складі 80 бригади львівської десантно-штурмових військ», – розповідає.
Та й цього амбіційному Єгору було замало. Хлопець любив розвиватися, досконало знав англійську, тож завдяки своїм старанням отримав можливість стажуватися у США. Нові знання та практика дали бійцю можливість вийти на новий щабель у військовій справі.
Мати пригадує: Єгор був дуже щирим та життєрадісним. Усмішка ніколи не сходила з його вуст, і це видно чи не з кожної фотографії. Їх пані Оксана листає з особливим трепетом. Адже цей альбом готувала спеціально на прохання сина… Та йому подивитися не судилося. Востаннє, каже, бачила сина у листопаді 2021 року.
«Він прилетів з Америки, був у Штатах на курсах по обміну, пройшов там курс, побув на роботі, приїхав у відпустку. І все», – розказує далі про сина.
Єгор був розрадою для усієї родини. Тож довгоочікуваною зустріччю не могли натішитися. Шкода, не знали: його сонцесяйної усмішки більше не побачать… Його молоде життя обірвалось 28 лютого біля міста Токмак Запорізької області. Своїм героїчним вчинком він врятував вісьмох побратимів.
«Вони йшли групою, 10 чоловік. Єгор був командиром групи. Це він, командир, і його заступник загинули», – каже мати.
Хлопцю було лиш 24 роки. Страшну звістку повідомили батьку хлопця. Той і сам якраз був у дорозі на фронт. Бо ж казав, сидіти вдома, коли син воює, неможливо. У почуте, каже жінка, довго не могла повірити і в голові лунало лиш: «Як же я тепер без тебе, сину?»
«Знайшла шкатулку, там де його бірка і волоссячко, яке обрізали на рік… Нестерпно просто», – плаче згорьована жінка.
Щемить й інше, каже пані Оксана. Уже навесні усією родиною вони мали відзначати приємну подію: «Ось навесні мав отримати капітана – натомість отримав орден Богдана Хмельницького 3-го ступеня посмертно».
Востаннє пані Оксана чула сина за день до загибелі.
«Я бігла з роботи в нас була повітряна тривога. Він подзвонив: «Мама, ти де? Ховайтеся, бо може щось буде», – пригадує.
Далі були переписки й голосові повідомлення. Як виявилося, тим часом Єгора якраз відправляли на бойове задання, яке і стало для нього доленосним. І вже на початку березня Героя усім містом провели в останню путь. У той момент, каже жінка, з-під ніг, здавалося, пішов цілий світ. Бо втратити єдине дитя, в яке вкладала душу, виховувала, недосипала ночі, яке було для тебе усім, – найбільше горе для матері.
Тепер, каже жінка, не може заснути, не послухавши синові вірші. Та й зболене серце рятунку вже не знайде. Молиться лиш, аби Бог зберіг життя чоловіка, який продовжує синову місію і на передовій бореться за мир в Україні.
Будь в курсі усіх новин
