Вчитель на війні: директор школи в селі на Волині змінив шкільні класи на окопи

Юрій Миколайович просто не міг відсиджуватися на місці в такий непростий для Батьківщини час – не тим характером вийшов. Тож, не вагаючись, вирішив послужити Вітчизні, - пише газета Полісся.

Одразу після віроломного російського нападу взявся з військовим квитком у руках “штурмувати” військкомат. Через трохи відбув на місце служби берегти кордони і мирне небо України. З цим завданням він успішно справляється.

- Від березня виконую обов’язки із захисту кордонів нашої країни. Зробив вибір для себе, що потрібно ще раз доєднатися до Збройних сил, бо можу своїми вміннями допомогти державі. У родині моє рішення підтримали. Чи було нині якесь хвилювання? Можливо, десь на початку через те, що не знав, яким чином розвиватиметься ситуація далі. А так внутрішньо був налаштований і розумів, чого варто очікувати. Після участі в антитерористичній операції, коли на собі відчув реальність війни, знав, що це важка робота, але комусь її треба робити. Підштовхувала віра, що ми не дозволимо росії нас здолати, відвоюємо тимчасово окуповані території, виженемо рашистів із кожного захопленого села, міста. Бо навіть маючи малі сили, застаріле обладнання, величезні проблеми із забезпеченням, тоді, в 2014-2015 роках, нам вдавалося давати ворогові гідну відсіч. А тим більше нині, коли ситуація покращилася, орді неодмінно прийде кінець. Я впевнений у своїх побратимах, собі – не віддамо ворогу жодного метра української землі, повернемо загарбане, переможемо, – розповів у телефонній розмові хоробрий чоловік.

А доки тато захищає Україну зі зброєю в руках, син Юрія Босака Юрій підтримує її та українських військових у власний спосіб. Інженер-конструктор за освітою він налагодив виробництво хвостовиків для “вогів” (гранатометних боєприпасів) – друкує на 3-D принтері пластикові деталі – стабілізатори, якими наші кмітливі хлопці модернізують гранати у дуже точну та смертоносну зброю. Завдяки таланту Юрія-молодшого подарунки оркам доставляються точно “за адресою”. Зосібна, ефективно ними нищили русню на харківському напрямку. Чим пан Юрій не менш задоволений, аніж його син. Чоловік пишається ним і загалом сім’єю, котра в нього є бойовою, патріотичною.

Юрій Миколайович, коли повернеться з перемогою додому, хоче далі продовжити вчителювати, займатися тим, чому стільки років присвячує всього себе, турбуватися про школу, виховувати дітей. Це все заради їхнього світлого, щасливого майбутнього.