Від розгрузок до чохлів для Starlink: переселенка у Луцьку п’ятий рік шиє для військових

Суспільному переселенка розповіла: разом із речами взяла із собою стару швейну машинку своєї бабусі. На ній жінка спочатку шила розгрузки, переноски, потім — чохли на каски, чохли для антидронових рушниць та Starlink.

Чоловік пішов добровольцем, вона стала волонтеркою

Волонтерити Марина Авраменко почала ще у Верхньодніпровську, поки чоловік був на евакуації у Бахмуті, Куп'янську та Покровську. Тоді разом з іншими жінками почала шити військові розгрузки.

«Саме з цієї причини я прийняла для себе рішення, що я повинна бути в тилу, щоб допомагати військовим», — говорить дружина захисника.

Перший запит, каже, був на 30 виробів. Потім їх попросили пошити ще. У результаті виготовили близько тисячі розгрузок.

«Коли у військових нічого не було, ми шили ці розгрузки, збирали тканину по людей й використовували те, що могли знайти», — пригадує волонтерка.

«Швачка — це моя відрада»

Переїжджаючи до Луцька, Марина Авраменко не залишила своє волонтерство. Переселенка тут продовжувала шити на бабусиній швейній машинці, яку привезла з собою з дому. Спочатку виготовляла чохли на каски, кавери, підсумки для турнікетів.

Пізніше разом зі знайомим розробила чохол для антидронової рушниці. Ще один виріб — спеціальний чохол для Starlink. За словами волонтерки, він має захищати пристрій від випромінювання та робити його менш помітним на місцевості.

Кількість запитів від військових поступово зростала. Завдяки донатам волонтери змогли придбати промислову швейну машинку, яка дозволяє виготовляти більше виробів.

Волонтерка професійною швачкою себе не вважає. Головне для неї — не ідеально рівний стібок, а те, щоб річ була справді корисною військовому.

«Я думаю, що нерівність стіжочків для хлопців не важлива. Важливо, щоб виріб був зручний, — зізнається Марина Авраменко, — Курси шиття я закінчила в школі. Швачка — це не моя спеціальність, це моє хобі і моя відрада».

Ініціативна група «Добродійки»

Зараз переселенка більше часу приділяє власному бізнесу. Каже: зароблені кошти дозволяють підтримувати волонтерську діяльність і купувати матеріали для нових виробів.

Шиттям частини спорядження тепер займається дівчина, якій Марина передала свої навички. Вона — також переселенка. Згодом волонтерство поступово переросло в ініціативну групу «Добродійки».

«Так я знайшла своїх однодумців, розказала про свою ідею, про те, що я допомагаю військовим, і вони мене підтримали. Ми сколотили свою команду», — говорить Марина Авраменко.

Щоп'ятниці жінки збираються разом: роблять окопні свічки, а взимку готують вітамінні суміші з імбиру, чаю та меду. Також додають до посилок власноруч виготовлені солодощі.

Основою роботи «Добродійок» є запити від військових. Якщо бійцям потрібні конкретні речі — волонтерки намагаються їх виготовити або знайти.

«Ми намагаємося допомагати всім, хто до нас звертається, всім військовим, у кого є якісь запити», — каже волонтерка.

У відповідь військові надсилають прапори, подарунки та слова вдячності. Для «Добродійок» — це не просто сувеніри. У кожному такому прапорі — пам'ять про тих, хто зараз воює, і тих, кого вже немає.

«Наше серце там разом із ними»

Марина Авраменко зізнається: місто Луцьк поступово стало для неї рідним. Тут вона знайшла людей, із якими разом допомагає військовим, продовжує працювати й виховує дітей, поки її чоловік служить в ЗСУ.

«Зараз я відчуваю Луцьк вже своїм містом, де мені зручно, комфортно і де мої діти в безпеці», — говорить переселенка.

Перед відправленням чергової посилки волонтерка складає речі, зроблені власноруч. Цього разу це поїде до військових на Харківський напрямок.

«Це буде наша допомога їм, яка їх буде зберігати і допомагати. Наше серце там разом із ними», — каже волонтерка.

Марина Авраменко додала: кожна посилка на фронт — це можливість бути поруч із тими, хто захищає Україну.