«Війна змінює всіх»: у санаторії під Луцьком військові пари відновлюють емоційний зв'язок після фронту

Про це розповіли у пресслужбі поліції Волині. 

Волинський поліцейський Олександр Ляшук разом з дружиною Надією став учасником першого заїзду в санаторій «Пролісок» в рамках проєкту «Сила вдвох».

Організувала проєкт громадська організація «УАЗЗ «Марлог-Кадуцей», мета - допомогти ветеранам та їхнім партнерам відновити емоційну близькість і зміцнити стосунки, адже ті, хто пережили тяжкі фізичні та психологічні випробування, часто відчувають емоційні бар’єри й проблеми у відновленні взаєморозуміння з близькими.

Аби підтримати якомога більше таких пар, уже формуються групи на чергові заїзди.

Програма в «Проліску» включає індивідуальні консультації, арт-терапію, травмотерапію, медитації, а також групові заняття, спрямовані на відновлення емоційної рівноваги, що вже показали позитивні результати під час пілотного етапу, - відзначили організатори. І це чудово діє на учасників та учасниць проєкту.

Олександр Ляшук став на захист України ще у 2014 році: спершу в складі загону УМВС, потім - роти патрульної поліції особливого призначення «Світязь». Разом з іншими силами оборони правоохоронці відбивали ворожий наступ росії. Згодом, у період відносного затишшя, він тривалий час забезпечував правопорядок та виконував бойові завдання на прифронтових територіях.

З початком повномасштабного вторгнення Олександр приєднався до зведеного батальйону НПУ «Захід», а згодом – до штурмової бригади Нацполіції «Лють».

«Для дружини й доньки – це був складний період, адже в ті перші дні ніхто не знав, що буде. Але я такий, що ставлю перед фактом, розумів, що потрібно йти захищати, бо хто, як не ми», - ділиться Олександр.

Дружина Надія підтримала чоловіка: «Я не відмовляла його, хоч і страшно було. Це ж війна все-таки, а хтось має захищати країну. Багато цивільних думають, що поліція не воює, але насправді багато правоохоронців нині на фронті».

Олександр розповідає: виконували завдання в одних із найгарячіших місць Харківщини та Донеччини. Попри всі труднощі, головним, що допомагало рухатися вперед, була злагодженість колективу. Найважчими ж були втрати…

«У нас була дуже дружня команда. Більшість – хлопці із Заходу України: Тернопільщина, Волинь, Рівненщина, Хмельниччина. Ми були одне за одного. Ніхто «задню» не включав – якщо треба зробити, то робили. Це дуже важливо, зважаючи на ті умови, в яких ми перебували. Але найболючішими були втрати побратимів…», - пригадує.

Для Надії найважче у цей час було чекати новин від чоловіка:

«Коли він на завданні і немає зв’язку – це найскладніше. Якщо не відповідає на дзвінки, якщо знаєш, що пішов на позиції, – нервуєшся, молишся. Інколи телефонувала його побратимам, запитувала, чи все добре. Чекати, готувати, передачки складати, передавати – це буденність дружини поліцейського-добровольця».

Під час виконання одного із завдань Олександр разом із побратимами зазнали ураження від скиду газової гранати. Його 21-річний колега після декількох днів перебування в лікарні й боротьби за життя помер. Олександру, на щастя, вдалося викарабкатися, далі була реабілітація та переведення на іншу службу через стан здоров’я.

Олександр та Надія одноголосно підтверджують: цей тиждень допоміг їм перезавантажитися та відновитися:

«Ми змогли побути разом у спокої, без постійного напруження і турбот. Дуже важливо, що є такі проєкти, які дають змогу сім’ям військових знову знайти емоційний зв’язок. Адже війна змінює всіх – і тих, хто воює, і тих, хто чекає вдома».

Читайте також:

• Готується до протезування і мріє повернутися в стрій: історія молодого бійця з Волині, який втратив руку на війні
• Від реабілітації до змагань: у Луцьку військовослужбовці безплатно займаються спортом
• «Їхніми близькими стає персонал»: як реабілітовують бійців в медзакладі на Волині