«На війні, як у Матриці», – військовий з Харківщини після поранення служить у ТЦК на Волині
Військовий з Харківщини Олег Шевченко, який через поранення, отримане на війні, наразі служить в Третьому відділі Володимир-Волинського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що знаходиться в Іваничах, розповів свою життєву історію. А також поділився враженнями від поглядів місцевих військовозобов’язаних чоловіків на події в рідній країні.
Насамперед військовий Олег Шевченко відкрив на війні феномен побратимства. А ще навчився шукати позитив навіть там – посеред пекла бойових дій. Про це йдеться у сюжеті 12 каналу.
Олег Шевченко, розповідаючи про свій досвід на війні, пригадав фільм «Матриця» і навіть поліцію. Каже, що якщо увімкнути почуття гумору, то на війні можна знайти навіть позитив.
«Там не прийде поліція і не скаже: «Ая-яй! Не стріляй». Але я і сам можу нормально дати відсіч», – жартує військовий.
Олегу 36 років. Пішов на війну добровольцем з рідної та потрощеної ворогом Харківщини у вересні 2022 року. Воював у бригаді «Холодний Яр» на Донеччині. Його бойові плани перервав осколок.
«Це траплялося під час штурму в Бахмутському районі. Хотів перезарядити автомата і необережно підняв руку. Пролунав вибух біля мене. Осколком перебило руку. Рука й нога були, як у Гаррі Поттера», – віджартовується військовий.
Кінцівку Олегу рятували у лікарнях Дніпра, Луцька і Володимира. З жалем боєць показує, що вона майже не діє. Через неї не може, хоч і хоче, повернутися до своїх. Бо одне з найцінніших його відкриттів та здобутків на війні – дружба і побратими.
«Побратим стає тією людиною, без якої ти не можеш жити. Ти боїшся за нього, щоб він не загинув. А він переживає за тебе», – наголосив Олег.
Ділиться військовий ще одним відкриттям: без гумору на війні – ніяк. Жарти і побратими допомагали сприймати страшну реальність бувало, як гру.
«Ми йшли з хлопцями. Нас зустріли мінометами. Вісімдесятками. То було цікаво. Як він падав біля тебе. І ти ухиляєшся, як Матриця, від осколків в різні сторони. Потім біжиш, падаєш, підриваєшся і знову біжиш», – знову жартує Олег Шевченко. Тепер він працює в ТЦК в Іваничах. Його нові колеги усі з бойовим досвідом.
«У нас усі обмежені. З пораненнями, групами, інвалідностями, після важких боїв, дуже багато хлопців уже не можуть далі воювати. Не можуть тримати зброю. Або одягнути бронежилет, щоб пробігтись. Дехто на милицях», – зауважив боєць.
За його словами, розуміти, що ні він, ні його колеги в ТЦК, хоч би й хотіли, через каліцтва повноцінно воювати не зможуть, важко. Ще важче спостерігати за поведінкою окремих військовозобов’язаних.
«Ті хлопці, які отримали повістки, ми їм кажемо: «Будеш служити?» А нам відповідають: «Я поки не хочу». Я не розумію: як це поки? А коли захочеш? А чого чекати? Так можна сидіти вдома і дочекатися поки прийде той, який там розгромив все, і розіб’є тут. То треба, хоч десь тримати тил», – переконаний військовий.
Олег Шевченко у свій час наважився йти на війну із досвідом працівника типографії. Хоч і мав довідку про обмежену придатність до служби. Тепер має бойовий досвід і повне право ставити питання і давати відповідь.
«Є такі люди, які кажуть, що це не моя війна. Це як? А чия вона? Якщо я українець, то це моя війна», – вважає військовий.
Читайте також:
- Не хотів, аби його взяли на військовий облік: на Волині судили ухилянта
- Коли в ТЦК треба йти без повістки і кого відразу мобілізують: пояснення юриста
- Двоє дітей лишилися без батька: під час відпустки помер військовий з Волині
Будь в курсі усіх новин
