У листопаді поїхав на фронт після відпустки, а за місяць війна забрала його життя: спогади про Героя з Волині

Про це пише газета Полісся. 

Одного з трьох синів, що народилися у сім’ї Баранів, охрестили у честь тата – Іваном, що означало «Божа благодать». Хлопчик справді ріс досить благодатним – і трудолюбивий, і до розмови задушевний, і товариський, а піджартувати так влучно, як виходило у нього, мало хто вмів. Усе своє життя Іван молодший провів у рідному Хотешові.

Ріс у багатодітній родині місцевого коваля. Від батька успадкував не лише ім’я, але й хист до майстрування та ковальського ремесла. Увесь сільськогосподарський реманент та техніку вмів зробити власноруч – від плуга до корморізки. Тож, вочевидь, недарма після школи подався навчатися до училища в райцентр на слюсара-сантехніка й електрогазозварювальника. Майстрам потрібно було йти в ногу з часом. Закінчивши професійне навчання у 1989 році, одразу був призваний на строкову службу у внутрішні війська.

У цей період в Азербайджані на тлі Карабаського конфлікту розгорнулись народні повстання, вірменські погроми. Звісно, не без втручання кривавої руки Московії, яка тоді через комуністичну партію транслювала всьому СРСР, як «правильно» жити та втілювала свої підступні плани щодо розгортання воєн під виглядом громадянських по всьому континенту. Ну а потім під цим приводом вирушала нібито героїчно рятувати світ, заливаючи кров’ю цілі етноси.

Тоді до Баку у зв’язку з конфліктом також був спочатку направлений контингент внутрішніх військ частини радянської армії для підтримки порядку, охорони ключових об’єктів. У числі стражів правопорядку був і український строковик Іван Баран.

Тоді юнак вперше побачив війну, побачив її жертв. Бо то була таки війна! Особливо тоді, коли радянські війська штурмували столицю, прагнучи розбити Народний фронт і врятувати владу Компартії в Азербайджані.

Промосковські воїни розстрілювали і топтали танками все на своєму шляху, навіть громадський транспорт. Унаслідок чого загинуло близько сотні мирних азербайджанців, у тому числі діти. Розстріляли впритул навіть 13-літнього хлопчика.

Вернувшись зі служби, Іван одружився. У нього підростало двоє синів. Підпрацьовував кочегаром у місцевій тублікарні. Насолоджувався шумом рідних лісів, хлюпотінням водойм. Любив ходити по гриби й на риболовлю, часто брав із собою своїх хлопчиків. Радів життю і вмів дарувати позитивний настрій оточуючим. Аж тут його тривожно сколихнули події Помаранчевої революції.

Тоді минулося. А сценарій Революції Гідності надто нагадував чимось протести у Баку. Десь в Кремлі продовжували писати подібні сценарії. А 2 грудня 2023-го Іван Баран був змушений знову стати частиною чергового московського злого плану. Правда, опинився серед воїнів світла. Вступив у ряди 1-го прикордонного загону. Кілька місяців стояв на оборонних позиціях у крайніх точках північного кордону України, щодня готовий зустрічати орківську навалу. Адже у Баку радянські війська заходили з трьох основних напрямків. Як і повторили рашисти в Україні – зі сходу, півдня та півночі. І хто знає, чи не спробували б вони вдруге прорвати північний рубіж.

Згодом Іван Іванович пройшов додаткове навчання і став снайпером. У 53 роки! Після чого з підрозділом вирушив у зону бойових дій, на Харківщину. Там саме точилися тяжкі бої під Вовчанськом. Кілька місяців перебування на передовій «нагородили» чоловіка контузіями. А 17 грудня 2024-го у районі села Землянки захисник загинув.

«Не так давно тато ще навідувався додому. 12 листопада поїхав на фронт після відпустки. Його проводжала уся школа – вчителі, учні. Ми обоє з братом ще не одружені. Тож батько спеціально приїздив на моє сватання, для нього це було важливо. Дуже тішився, що зміг побачити свою онучку – донечку моєї нареченої. Все село знало, що до нього має приїхати його онучка: і в магазині, де скуповував дитині гостинці, і сусіди, що бачили, як старанно він готував шашлик на мангалі для гостей. Шкода, що на офіційному укладанні шлюбу його вже не буде. Як і не буде за нашим традиційним родинним різдвяним столом», – сумує за щасливими митями старший син Сергій.

Поховали Івана Барана з військовими почестями на кладовищі у рідному Хотешові. Спочиває молодший Іван поруч із батьком, що відійшов у засвіти два роки тому. А з двома Іванами впала в сиру землю до них зігрівати, наче, й та їхня спільна сонячна «Божа благодать». Їх пам’ятатимуть як двох хотешівських Іванів, у руках яких колись вправно гартувалась сталь.

Іванна Гайдучик, село Хотешів.

Читайте також: 

• Повернувся додому «на щиті» в день народження своєї любої донечки: Герою з Волині назавжди 30 років
• «Приберіг кусень хліба і не сам з’їв — розділив між співкамерниками»: історія загиблого в полоні Героя з Волині Олександра Грицюка
• Від волонтерського фронту до лінії вогню: спогади про загиблого воїна з Волині Дмитра Яковяка