Волинянин Іван Грищук уже 11 років возить допомогу на схід та підтримує українських захисників

76-річний волонтер із Каменя-Каширського Іван Грищук уже 11 років невтомно допомагає військовим і цивільним, здійснюючи сотні поїздок на схід України та підтримуючи захисників навіть у найнебезпечніших місцях.

За цей час він здійснив сотні поїздок на схід України, доставляючи допомогу як військовим, так і цивільним, об’їздив прикордонні території, де бійці тримають стрій, відвідав не одну родину, які втратили захисників. Про це він розповів для Район.Камінь-Каширський.

«Як тільки на Маріуполь перший раз бабахнули, ми вже на третій день були там», – згадує Іван Денисович початок своєї волонтерської діяльності у 2014 році.

Відтоді минуло 11 років, але завзяття в чоловіка не поменшало. У серці волонтера й досі горить той самий вогонь, що погнав його та його однодумців на Донбас.

Так і повелося: як тільки доброчинці із команди Івана Грищука дізнаються про нагальну потребу в допомозі – у якомусь звільненому населеному пункті на сході України чи в постраждалому від обстрілів – вже на третій день вони там з необхідними речами.

Волинянин 11 років возить допомогу на схід: історія невтомного волонтера

«Сьогодні дізнались, завтра завантажились, післязавтра на місці», – каже поважний чоловік.

Кожна поїздка на схід для нього – це не просто довга дорога, це ще й відповідальна місія з певними небезпеками. Адже шлях волонтера пролягає часто навіть туди, де ворог знаходився за кількасот метрів.

На початку повномасштабного вторгнення волонтерська діяльність охоплювала різні регіони, наразі основна підтримка зосереджена на Харківській та Запорізькій областях.

От минулого тижня Іван Денисович доставляв допомогу на Харківщину: продуктові набори із круп, макаронів, олії, картоплі, випічку, консервацію, сухпайки.

«Бувало на замовлення ми возили плащі, буржуйки, газові балони... Часто передачі від рідних. Члени нашої церкви допомагали будувати бліндажі. Вони привозили інструменти, будівельні матеріали і разом з військовими облаштовували укріплення», – розповідає волонтер.

За словами дідуся Івана жителі прифронтових територій завжди по-різному сприймали допомогу від західняків. Особливо якщо отримували її вперше. Та згодом у більшості визнавали, що таким чином ми насправді їх рятуємо. А захисники, каже, завжди щиро і безмежно тішаться.

«Якось приїхали ми у Кривий Ріг. Дістали кілька відер заморожених вареників, відро шкварок і буханці домашнього хліба. Один боєц підійшов, взяв хлібину і втягнув її запах у себе, скільки дозволяли легені, затримав подих, а тоді зі сльозами на очах сказав: «Я наче вдома побував», – пригадує Іван Денисович.

Саме такі моменти, зізнається, і надихають його на нові поїздки. А цього літа, аби по-домашньому нагодувати якомога більше наших захисників, група волонтерів, у складі якої був і Іван Грищук, їздила на схід із польовою кухнею.

«Ми зі своїми котлами розташовувалися в районі Чугуєва та частували військових, які були неподалік. Готували для них і плов, і шашлики, розігрівали вареники, варили борщ з грибами. За один раз через польову кухню проходило до тисячі військовослужбовців», – зазначає дідусь.

Тоді, пригадує, навіть представники ООН були вражені тим, як українці підтримують своїх військових. Кореспонденти, за словами Денисовича, натхненно розпитували у волонтерів про їх діяльність.

До речі, наш співрозмовник там виконував передусім духовну місію: запрошував військових на спільну молитву, розмовляв з ними намагаючись підтримати емоційний стан.

«У багатьох під час наших розмов, молитов сльози виступали. Так, нашим бійцям дуже потрібне духовне спілкування. Бо війна ранить не лише тіло, а й душі», – каже Денисович.

Часто доставляє допомогу волонтер і в госпіталі. І ці поїздки для нього – чергове свідчення сили людського духу та віри у відновлення.

«Якось у приватному госпіталі в Переяславі (сюди військові охоче їдуть на лікування тож ми його підтримуємо) бачив лежачого чоловіка, в якого не було частини голови. Не говорив, не рухався. Коли ми заїхали через деякий час – він вже стоїть на ногах, возик той спереду пхає. Не впізнав. Або ж історія двометрового богатиря, який раніше важив 120 кілограмів, після поранення мав лише 40, з розбитою щелепою та з частиною язика. За трохи більше ніж місяць, завдяки лікарям та піклуванню, він вже міг усміхнутися і вітатися за руку… І скільки надивився всякого такого... Але, знаєш, з бігом часу, за кілька разів від побаченого вже менше жахаєшся, але відчуття обов’язку надавати допомогу не зникає», – зізнається Іван Грищук.

Але разом з тим зауважує, що волонтерський рух за останні роки дуже змінився. Мовляв, раніше як їхав на схід, на заправних станціях завжди зустрічав колег. З ними віталися, обмінювалися досвідом, зв’язками.

«Тепер он повернувся з Харківщини і не перетнувся у дорозі з жодним волонтером», – говорить Денисович.

У його словах не відчувається втрати заповзяття. Бо він цим живе. Повертаючись зі сходу, одразу переключається на волонтерство доброчинні справи на місці.

Робота в рідному місті Камені-Каширському та сусідніх селах часто полягає у забезпеченні потреб військових, які знаходяться на ротації, або тих, хто проходить тут службу. Це постійний збір і розподіл необхідного: від засобів гігієни до одягу.

У цьому йому завжди допомагає дружина Валентина. До речі, у волонтерській справі всі сім'я Івана Грищука. Донька Оксана, зять Алім, син, невістка, онук – кожен з них виконує свою місію: хтось спрямовує допомогу в госпіталі, хтось задіяний у місії «На щиті».

Рідні, друзі, знайомі Грищуків, їх брати та сестри по церкві також активні в організації та залученні міжнародної допомоги, налагоджують співпрацю з іноземними партнерами, зокрема німецькими та американськими.

«Це наша спільна справа, наш внесок у перемогу. Ми щиро вдячні всім, хто допомагає – будь то маленька пожертва чи великий внесок. Кожен вантаж, кожна поїздка – це колосальна робота багатьох людей», – говорить Іван Грищук.

Але саме його ентузіазм у доброчинності для усіх є прикладом. За роки самовідданої праці Денисович отримав чимало відзнак від військових та волонтерських організацій. Серед них медаль «За благодійність» від Всеукраїнського об'єднання «Країна» та «Орден мужності».

Нещодавно військовослужбовці 1-ї окремої шляхово-відновлювальної бригади імені князя Лева вручили Івану Грищуку ще одну особливу подяку. Захисники подякували 76-річному волонтеру за те, що він робить кожен день – за незламну підтримку, благодійну допомогу та активну співпрацю з армією.

«Ця війна забирає багато, але разом з тим вона показує нам, як багато в нас добра і сили, – скромно реагує на ці відзнаки Денисович. – Допомагати тим, хто потребує, – це наш обов'язок. І, як написано в Святому Письмі: «Хто знає, як чинити добро, та не чинить – той має гріх». Ми не маємо права стояти осторонь, коли на нас чекають. Ця дорога милосердя ніколи не завершиться, доки триває боротьба за нашу країну», – наголошує дідусь Іван.

У ці передсвяткові дні, коли громади Волині готуються до Різдва, у домівках з’являються перші вогники гірлянд, а на подвір’ях – дерев’яні ясла та ангели, Іван Денисович щиро молиться про мир та спокій у нашій державі, просить здоров’я та Божого захисту усім українським воїнам і їх родинам.

Чоловік розгортає Євангеліє і читає.