Волинянин з Петербурга попри війну заповів поховати його у рідному селі

Волинянин з Петербурга попри війну заповів поховати його у рідному селі

Нещодавно у Доросині Луцького району з далекого Петербурга привезли на вічний спочинок Миколу Осипчука. Такий заповіт зробив дітям старий «Полковник», як його називали земляки. 

Про це пише Вісник і К. 

Народився Микола Осип­чук у селі Квітневе. Батько так і не дізнався про те, що має сина – загинув на війні. Через пів століття Микола розшукав місце його поховання – в Угорщині, в братській могилі, вклонився його праху. Мати одна підняла чотирьох синів. Бідували страшно.

«Як ми вижили – не знаю», – повторював часто Микола.

Як і всім сільським дітям, йому хотілося вибитися в люди. Найкоротший шлях до цього – військова служба. Ніс її у складі інженерно-будівельних військ у Вологді, Ленінграді, у Польщі. Одружився із землячкою Раїсою Федчук з Доросинь. У відпустку щороку поспішали з дітьми додому, на рідну Волинь.

Демобілізувався у 1995 році підполковником. Міг би жити в блискучому російському Петербурзі, де мав квартиру. Там виросли й осіли син і донька з сім’ями. Та Микола з Раїсою вирішили інакше. Повернулися в Україну і оселились на хуторі між Доросинями і Немиром.

Діти селянського роду, яким праця на землі давала насолоду, прожили в цьому райському куточку кільканадцять щасливих літ.

На зеленому моріжку паслися дві корівки і коник, годувалися поросята й кури, бо ж на канікули приїдуть п’ятеро онуків з Петербурга гостювати. Микола ще й працював у селі інженером по будівництву, бригадиром на тваринницькій фермі. Та коли не стало дружини – осиротів. Поховав її на доросинських могилках, де спочиває весь рід, а сам поїхав у Пітер, до дітей. Щороку влітку приїздив, відвідував рідні місця, дорогу серцю могилу, біля якої і для себе насипав горбочок землі, тут заповів його поховати.

Як посунула в Україну московська орда, Микола дуже переживав, не знаходив собі місця, зідзвонювався з земляками, що, як і він, залишилися в Росії. Та 28 травня закінчився його земний шлях. Довгою виявилася дорога до рідного дому. Це здається неймовірним, але донька Юлія виконала батьків заповіт.

Не пошкодувала ні зусиль, ні коштів, добилася всіх дозволів (адже йде війна!), знайшла перевізників, які подолали неблизький шлях. Їхали п’ять днів – через Білорусь і Польщу.

Доросинці прийшли попрощатися із земляком, його відспівали в церкві святого Луки, яка перейшла до ПЦУ. Добрим словом всі згадують «Полковника». Бо не забув свого роду, своєї мови, в його сім’ї говорили українською. 

Можливо зацікавить

95 років життя, праці та родинного щастя: Іван Шкаран з Волині відсвяткував ювілей

95 років життя, праці та родинного щастя: Іван Шкаран з Волині відсвяткував ювілей

Мріяв одружитися, збудувати дім, виховувати дітей, але збулося: спогади про 25-річного Героя з Волині Володимира Приходька

Мріяв одружитися, збудувати дім, виховувати дітей, але збулося: спогади про 25-річного Героя з Волині Володимира Приходька

Волинь 80-х: спогади про першу рок-тусовку молоді «автобусники»

Волинь 80-х: спогади про першу рок-тусовку молоді «автобусники»

Як виглядала реклама мила «Олень» на Волині 100 років тому: музейний експонат

Як виглядала реклама мила «Олень» на Волині 100 років тому: музейний експонат

Майстер часу з Луцька понад 45 років ремонтує годинники
відео

Майстер часу з Луцька понад 45 років ремонтує годинники

Як віслюк Мойсей надихнув на створення контактного зоопарку, або як врятовані тварини знайшли свій дім у Сельці

Як віслюк Мойсей надихнув на створення контактного зоопарку, або як врятовані тварини знайшли свій дім у селі на Волині

Ветеран з Луцька знайшов кохання та новий дім у селищі на Волині
історії війни

Ветеран з Луцька знайшов кохання та новий дім у селищі на Волині

На Волині знайшли понад столітню зубну щітку з кістки

На Волині знайшли понад столітню зубну щітку з кістки

«Караїмська кенаса в Луцьку простояла століттями, але не пережила пожежі 1972 року» – Олександр Котис

«Караїмська кенаса в Луцьку простояла століттями, але не пережила пожежі 1972 року» – Олександр Котис