70 кілометрів через гори, нічний забіг і підкорення Говерли в капцях: історія блогерки з Волині

Суспільному блогерка розповіла, що ніколи не займалася бігом професійно, але півтора року тому вперше спробувала трейлові змагання і відтоді «закохалася у біг».

«Мама дуже хотіла мене віддати на танці, а я подивилась, що Спанч Боб займається карате. І думаю: «О, я теж буду займатися карате, як мій кумир дитинства». І пішла. Мені дуже пощастило, бо був чарівний тренер. Він мені прищепив любов до спорту», — каже Вікторія Струсь.

 Пізніше пробувала інші види спорту: волейбол, плавання, легка атлетика. Але, зізнається, ніде довго не затримувалася. У 15 років разом з мамою пішла у зал і відтоді не пропустила жодного тренування.

«Я думаю, як то можна цікавіше пробігти ті 20 кілометрів, ніж просто по асфальту? І щось вигадую. Це не просто інтерес, а перевірка власних можливостей», — каже Вікторія Струсь.

Одним із найважчих випробувань, пригадує, був з проходження кілометра на руках. Спочатку планувала п'ять, але тренерка відмовила.

«То було тому, що я на той момент не могла бігти, і мене крутило. Думаю, ні, ну я хочу щось таке цікавеньке зробити, щось таке зняти прикольне. До того я рік вчилася на них ходити й думаю, якось потихеньку, помаленьку, поступово та й прийду», — розповідає.

 

Наступного ранку Вікторії було боляче дихати, обличчя два дні було набрякле, через підвищений прилив крові до мозку. Тому вона закликає такого не повторювати.

Найекстремальнішим досвідом називає пробіжку, що тривала з ночі до світанку. Каже, це було найстрашніше, що траплялося в її житті. Рух починала з Ківерець, мала добігти до Рожища.

«Мене напевно, вночі панічна атака накрила, коли я до бабусі прибігла. Перше, що темно, друге – комендантська, мене можуть і зловити. І третє, їздять машини. А я побачити їх взагалі не очікувала, тому що то забута дорога, якою, в принципі, вдень майже ніхто не їздить, а тут вночі», — додає вона.

 Біля Рожища планувала побачитися зі знайомим і зустріти схід сонця. Та вибігши з лісу, додзвонитися не вдалося.

«Я хотіла отак під деревцем сісти, закутатися і чекати світанку, тому що я не хотіла вже добігати. Та мені лишалося десять кілометрів. Я думаю: «Ні, Вікторія, давай, ти сильна, ну куда ти, під деревом сядеш, ти вночі задубієш, а ранок ще холодніший». Я побігла. По дорозі на мене ще напали нічні собаки. Я від них тікала», — згадує Вікторія Струсь.

Прибігши до будинку бабусі, зробила двогодинну перерву на сон і побігла далі. Це виявилося великою помилкою, визнала бігунка, бо після забігу отримала найбільшу травму, синдром іліотібіального тракту.

«У мене це сталося, тому що я дуже сильно перенавантажила ногу. Коли бігла вночі, я відчувала біль, але я подумала: болить, переболить. Біжимо далі. Я слабак чи що? А так не можна, треба чути своє тіло, свій організм, знаки, які він дає. І я зупинилась тільки тоді, коли мене вже почало нудити від болю», — пояснює бігунка.

На Говерлу дівчина вирішила піднятися у капцях.

«От ви питаєте, чого такі челенджи? Приходить до мене тато, каже: «Вікусь, я ніколи не був на Говерлі, піднімемося зі мною». Я думаю: «Клас, але просто піднятися, то буде нецікаво, так всі роблять», — додає блогерка.

Ділитися у соцмережах досягненнями, каже надихають підписники. Від них часто отримує повідомлення, що вона їх мотивує та заряджає. Додає, для цього і знімає себе.

«Зараз я готуюсь до 12-годинного бігу. Хотілось би виконати норматив майстра спорту. Я дуже вірю в те, що в мене це вийде. Тренуюсь зараз з розумом. Я дуже поглибилася взагалі в цей процес бігу: періодизація тренувань, різні типи бігових тренувань», — сподівається вона.

Крім активного спорту, Вікторії Струсь подобається писати. Поезію пробувала писати з третього класу, брала участь на олімпіадах з мови та літератури.

Читайте також:

• Життєрадісна вчителька з Волині підкорює соцмережі гумором і любов’ю до української мови
• Поєднує материнство та творчість: волинянка підкорює соцмережі
• Alena Omargalieva виступила у Луцьку: аншлаг, благодійність і найкращі хіти