«Якщо захочемо когось одягнути — ми це зробимо»: історія луцького бренду «ШИПЕЛИК» та його шлях у модній індустрії

Журналісти видання ВСН поцікавилися в Олі, як бренд змінився за останні роки, чому мода — це не лише про речі, а й про мистецтво та гру, а також яким чином «ШИПЕЛИК» інтегрує в колекції українські культурні традиції.

Розкажіть про свій шлях у модній індустрії. Як Ви вирішили заснувати бренд «ШИПЕЛИК»?

Я навчалася на дизайнера і мій шлях у модній індустрії розвивався досить логічно. Все почалося ще з художньої школи, потім були різні конкурси, поступовий розвиток, можна сказати, що все відбувалося так, як пишуть у книгах. Я закінчила університет, деякий час шукала себе, працювала графічним дизайнером, отримувала суміжний досвід. Спочатку мені здавалося, що займатися одягом – це занудно, адже моя мама теж була в цій сфері, але зрештою я повернулася до моди й зараз абсолютно не шкодую про цей вибір.

Які виклики Ви зустріли на початкових етапах розвитку бренду?

Тут, напевно, дуже класична історія, як у багатьох. Є два шляхи приходу в моду: як у бізнес або як у справу життя — те, що ти робиш, бо не можеш не робити. Я прийшла другим шляхом, тому найскладнішим для мене було і залишається саморефлексія та бажання зробити якнайкраще. Внутрішній критик, напевно, заважає найбільше і через це виникає прокрастинація, відкладаєш справи, думаєш, що хтось уже зробив краще і навіть не варто починати. Це класична проблема людей, які зайшли в моду через творчість і я постійно стикаюся з такою проблемою.

У 2020 році Ви змінили концепцію бренду на моноформат, зосередившись на верхньому одязі. Як цей перехід вплинув на Вашу аудиторію та продажі?

До 2020 року бренд існував у невеликому форматі: я працювала сама, мала маленьку команду з однієї-двох швачок. Я особисто займалася кроєм, придумувала дизайн, пакувала замовлення, розробляла поліграфію — буквально робила все. Ми просто реалізовували мої ідеї, створюючи одяг, але в 2020 році ми вирішили спробувати верхній одяг і наші пуховики несподівано стали справжнім хітом, ось просто ми раптово стали знаменитими. Попит зріс настільки, що ми просто не встигали його задовольнити і ця ситуація повторюється щороку — попит на зимовий одяг завжди перевищує нашу пропозицію.

Це не було свідомим рішенням — просто так склалося, що верхній одяг у нас виходив найкраще. Для мене створювати верхній одяг — це природно й легко, мені вистачає 10 хвилин, щоб сформувати бачення нової колекції. Завдяки широкому багажу візуального досвіду та розумінню піару й маркетингу, я можу швидко знаходити ідеї та реалізовувати їх. Проте з 2022 року, через війну, ми відійшли від концепції моноформату й почали розширювати асортимент і тепер бренд закриває майже усі гардеробні потреби. 

Розкажіть про процес створення нової колекції: від ідеї до готового виробу.

Це дуже нелінійний процес і щоразу він відбувається по-різному. Буває, що ще за рік до запуску в мене вже є напрацьована ідея. Всі думки та натхнення я фіксую в нотатках — це можуть бути випадкові, відірвані від реальності ідеї або ж абсолютно логічні концепції. Потім я групую їх за категоріями: сезонність, колекції, запити аудиторії. Коли приходить час готувати нову колекцію, я переглядаю ці нотатки та ширше аналізую візуальні референси і після цього ми адаптуємо ідеї до так званої «матриці» одягу — тобто визначаємо, як концепція впишеться у колекцію: скільки має бути верхнього одягу, скільки низів, які аксесуари будуть доповнювати образи. Після цього конструктор розробляє лекала і ми розпочинаємо пошиття перших зразків.

Чи бували у Вас моменти творчої кризи і як Ви з цим справлялися?

Я належу до покоління міленіалів [ред. — покоління, до якого зазвичай прийнято відносити людей, які народилися, за різними класифікаціями, приблизно з початку 1980-х до середини 1990-х років], тому не схильна до вигорання в класичному його розумінні. У мене дуже сильне відчуття відповідальності – і це те, що мене мотивує. Водночас це і добре, і складно, тому що відповідальність буквально утримує мене в робочому тонусі, не дозволяючи впадати в меланхолію [ред. — загальне почуття смутку, яке вважається характерним для певного темпераменту або визначається обставинами, часто притаманне для романтичного] чи сумніви щодо відсутності ідей.

Я розумію, що моя команда повністю залежить від мене – від моїх рішень, ідей та дій. Адже я не просто дизайнер у своєму бренді, а й керівник, який займається операційною діяльністю і якщо я дозволю собі зануритися в стан творчої кризи, це матиме цілком реальні наслідки для всього бренду та людей, які його створюють. Я також маю дуже практичний підхід до натхнення, тому не вірю в «муз» чи щось таке, що нібито приносить ідеї. Вірю в щоденну рутинну працю: ти просто робиш те, що потрібно, незалежно від того, натхненний ти чи ні. Саме ця постійна робота приносить результати та інновації. Безумовно, працювати в стані натхнення легше, але це рідкісне явище, особливо зараз, у час війни, коли обставини не завжди сприяють творчості.

У Ваших колекціях є пальта-трансформери. Як виникла ідея створення таких багатофункціональних речей?

У нашого бренду є чотири базові цінності, які визначають усе – від маркетингових стратегій до дизайнерських рішень. Це свого роду «чотири слони», на яких тримається світ «ШИПЕЛИК». Одна з цих цінностей – екологічність. Я розглядаю її ширше, ніж просто використання екологічних матеріалів. Для мене важливо, щоб одяг носили якомога більше разів, адже величезний відсоток текстильних відходів — це абсолютно новий одяг, який так ніколи й не був використаний. Тому ідея трансформаційного одягу стала відповіддю на цей виклик.

Коли одна річ може змінювати форму або стиль, це збільшує кількість варіантів її носіння. Я люблю, коли з одного виробу можна отримати більше, ніж просто одну функцію. Ми закладаємо в наші вироби так звані «пасхалки» — елементи, які дозволяють змінювати їхній вигляд: відстібати, пристібати, зав’язувати по-іншому. Наші речі не є базовими, вони часто досить ексцентричні, тому одна яскрава деталь в образі може стати головним акцентом, а коли вона ще й трансформується, це робить її ще більш універсальною та підвищує кількість одягань. 

Ви представлені у київському ЦУМі. Як присутність у столичному універмазі вплинула на розвиток бренду?

Це був просто логічний крок, ми працюємо в модній індустрії  і тут певна послідовність дій очевидна: після одного етапу має настати інший. Шлях у модній індустрії чіткий: ти розумієш, які кроки мають відбуватися один за одним, бо це логічний спосіб розвитку, у  кожного він свій, але варіанти шляхів уже сформовані. Я не відчула, що це якось кардинально змінило наше життя, що воно поділилося на «до» та «після», не було такого особливого моменту, на кшталт: «Ого, ми в ЦУМі, і тепер ми зовсім інші!». Це просто класно і ми пишаємося цим. 

Що символізує назва «Хатка» для вашого першого магазину в Луцьку?

Це був своєрідний жарт, довгий час наш одяг можна було купити тільки онлайн, без примірки. Я сама належу до тих людей, які не ходять у фізичні магазини, тому довго не бачила в цьому сенсу, але згодом стало зрозуміло, що запит на примірку є і ми почали думати, як це реалізувати. Я не хотіла робити класичний магазин, оскільки для мене «ШИПЕЛИК» — це особистість зі своїм характером і голосом, йому потрібен був не просто шоурум, а свій дім. Так з’явилася «Хатка» — місце, куди ти заходиш і відчуваєш себе гостем Шипелика.

Як виникла ідея поєднати моду та ляльковий театр на Ukrainian Fashion Week?

Останні пів року ми працювали з темою одягу через призму зв’язку з «тобою маленьким». Спочатку вийшла осіння колекція, вона була про текстуру — мох, кору, природні матеріали. Головна героїня цього кампейну — жінка-комаха, яка готується до зимової сплячки. У мене маленькі діти і це природно відображається в бренді, багато того, що я роблю вдома з ними, несвідомо імплементую в робочі процеси, зокрема в дизайн.

Наступна колекція була про «ляльковий будинок» — у ній речі трансформувалися, наприклад, пуховик складався й розбирався на численні зав’язки, ніби конструктор, головний меседж — ти маєш право продовжувати гратися, давати своєму внутрішньому «маленькому собі» можливість знову відчувати радість відкриттів. Потім була різдвяна колекція, у якій ми досліджували зародження лялькового театру в Україні, зокрема Галаганівський вертеп. Ляльковий театр — розвага, знайома з дитинства, але зазвичай дорослі туди не повертаються, поки не стають батьками. Ми побачили в цьому можливість нагадати про цінність лялькового театру та підсилити інтерес до нього, так і народилася ідея співпраці.

Як війна змінила ставлення українців до моди та власного стилю?

Війна не надто вплинула на особистий жіночий стиль, але значно змінила рівень патріотизму українців у всіх сферах — не лише щодо державності, а й у підтримці національної економіки. Купувати українське стало нормою, і це, безумовно, позитивно позначилося на бізнесі, зокрема й у сфері моди. Завдяки цьому зросла лояльність клієнтів, а разом із нею — і попит на український одяг.

Як досвід пошиття військової амуніції вплинув на команду та місію бренду?

Тоді одяг нікому не був потрібен, ми всі це знаємо. Перші три місяці ми шили РПС [ред. — зручні та функціональні елементи військового екіпірування, які допомагають розміщувати та переносити необхідне спорядження, наприклад підсумки, зброю, набої тощо], бо на той момент було потрібно абсолютно все. Ми просто почали це робити, щоб хоча б мінімально бути корисними в це врятувало нас морально — всю команду, яка залишилася в Україні. Коли ти маєш справу і розумієш, що приносиш користь, навіть найменший внесок допомагає втриматися. Цей досвід став для команди «ШИПЕЛИК» важливим — ми навчилися адаптуватися до нових реалій і прийняти їх, коли працюєш, це проходить легше, ніж коли просто сидиш і страждаєш.

Згодом ми презентували весняну колекцію, яка частково була про посівну. Головна ідея: поля засіваються за будь-яких умов, а отже, ми вистоїмо. Ми адаптували розвантажувальні пояси РПС, які шили для військових чоловіків, і створили жіночу лінійку. Поступово ситуація почала вирівнюватися. Деякий час ми ще шили військову форму, паралельно відновлюючи виробництво власного жіночого одягу. До осені попит на форму почав спадати, адже постачання в Україні стабілізувалися і вже можна було придбати її без дефіциту, тоді ми остаточно зосередилися на створенні наших колекцій.

Яку пораду Ви б дали собі на початку кар’єри?

Оля, продовжуй. Мужність і креативність проявляється у твоїй здатності йти вперед і бути витривалою. Все, що тобі потрібно — це витримка. Тому просто продовжуй бути, сміливо твори і роби те, що любиш.

Якби у Вас була можливість одягнути будь-яку світову зірку у «ШИПЕЛИК», хто б це був?

Якщо ми захочемо когось одягнути — ми це зробимо, питання лише у тому, скільки часу це займе. Тому я не маю конкретної «мрії» про те, кого б хотіла бачити в нашому одязі — у нас є чіткий план і тактичний список людей, з якими ми працюватимемо. Якщо говорити про українських особистостей, першою на думку спадає Ярослава Гресь, вона викликає в мене величезне захоплення і повагу, мені було б за честь, якби вона стала клієнткою «ШИПЕЛИК». 

Як Ви бачите майбутнє української моди?

Мені здається, що українська мода має шанс стати новим люксом, якщо ми зможемо втриматися. В Україні є багато успішних і сильних брендів, які працюють не лише як бізнес, а й формують майбутнє моди. Я впевнена: якщо вони збережуть свої позиції, то через 50 років серед світових модних гігантів з’являться нові імена з України — наші власні «Баленсіага» та «Гуччі» і я вірю, що це цілком можливо!

Авторка: Вікторія Давидюк

Читайте також: 

• Сукня з відкритою спиною: 5 причин, чому це завжди модно
• Майстриня із золотими руками: волинянка створює оригінальні подарунки і вирощує рослини
• «Калькуляторні щурі, що їдять бізнес з середини»: відому бізнесвумен з Луцька Юліанну Дружиніну обікрали її ж бухгалтерки