З дитячої мрії - у шкільний клас: історія вчительки з Волині, яка надихає дітей на пізнання світу

Про педагогиню розповідає Локачинська газета «Селянське життя».

На запитання, чому обрала саме освітянську ниву, Ірина відповідає не замислюючись: «Бо люблю дітей, легко знаходжу з ними спільну мову. А взагалі закохалася у цю професію ще школяркою. Пригадується, колись до Дня вчителя в нашій школі організовували самоврядування, то я там була за вчительку хімії. Примірявши в дитинстві таку роль, відчула, що вона мені дійсно близька».

І це було не просто відчуття. Ірина вступила у Волинський національний університет імені Лесі Українки на хімічний факультет. Свої знання почала передавати учням у рідному Манькові будучи ще студенткою, каже:

«Попередньо проходила тут педагогічну практику. І сталось так, що невдовзі місцевий вчитель хімії перейшов на роботу в Локачі. Не маючи заміни, директор школи Ігор Олексійович Кошицький знайшов вихід із ситуації. Покликав мене, студентку-четвертокурсницю, зайняти це місце. Погодилась на таку пропозицію, адже хотілося здобути перший досвід роботи. Та і працювати зі знайомими людьми якось простіше. До речі, що повернуся до шкільного порогу був знак ще на випускному. Коли ми з однокласниками символічно запускали в небо голубів – мій прилетів назад».

Пізніше Ірині Процан випало попрацювати ще в Озютичах та Зубильному, підміняла профільного педагога у Затурцях. У своєму ж селі вчителює вже майже чотирнадцять років. Нині викладає у Маньківському ліцеї одразу кілька навчальних предметів: хімію, географію та інтегрований курс «Пізнаємо природу». Має години у всіх класах середньої та старшої ланки.

Незалежно від віку та темпераменту, учні тягнуться до молодого педагога. В чому ж секрет такого приязного ставлення, цікавлюся у співрозмовниці. Пані Ірина зауважує, що з сучасними дітьми важливо залишатися на одній хвилі:

«Я просто розмовляю з ними на рівних, а не як сувора вчителька, яка хоче показати хто тут головний. На уроках діти самостійно працюють з лабораторним обладнанням та хімічними реактивами, що дозволяє ефективніше засвоювати навчальний матеріал. Стараюсь створити в класі невимушену атмосферу: показую якісь цікаві досліди, проводжу ігри та нерідко жартую. Так зароджується довіра. Нині я класний керівник в одинадцятому класі. Але за порадою та допомогою звертаються діти різного віку. Просто знають, що не відмовлю, щось підкажу. Навіть як хворіла та перебувала на лікарняному ліжку, багато хто з учнів писав у Viber. І ніякого секрету тут немає, просто потрібно залишатися розуміючою та співчутливою. Не забувати, що кожна дитина – унікальна особистість, яка потребує любові, підтримки, віри у власні сили. Моє ж покликання як педагога – бути поруч, надихати, відкривати шлях до знань, розкривати потенціал в підростаючого покоління».

Для Ірини Процан її учні – велика дружня родина. Разом з ними відзначає різні свята, проводить цікаві заходи. І все це обов’язково потрапляє у фотооб’єктив.

– Важливо, щоб приємні моменти зі шкільного життя залишились не тільки у нашій пам’яті. Тому привчила дітей усе фіксувати на камеру. Вже маємо величезний спільний фотоархів. Багато шкільних дійств, які ми проводили, можна переглянути у соціальних мережах. Навіть коли був карантин, купили собі в клас ялинку і знімали біля неї на відео новорічну казку. Така спільна робота зближує та згуртовує, – розповідає пані Ірина. – До речі, інколи балую своїх учнів фруктами, які виростила сама. Та і вони мене не обділяють увагою. Торік, в мій день народження, привітали великим букетом квітів та піснею. Це була величезна підтримка, адже у цей час я якраз хворіла та перебувала вдома.

Робота вчителя забирає багато часу та сил, визнає Ірина Процан. Та вона з тих педагогів, які уміють поєднувати працю з відпочинком. Обожнює природу, тож деякі теми з географії для кращого засвоєння подає учням у місцевому дендрарії, чи у лісі біля навчального закладу. А щоб побути на одинці та відволіктися від робочих буднів, молода педагогиня інколи влаштовує собі тихе полювання у посадці на території школи.

Читайте також:

• Понад 40 років працювала у школі, а вже 25 років несе молитовний послух у монастирі: волинянку привітали з 90-річчям
• Один з онуків захищає Україну: вчителька з Волині відзначила 90-річчя
• 100 років мудрості та тепла: вчителька з Волині відсвяткувала ювілей