З тренажерного залу - на п'єдестал: як волинянка здобула золото на чемпіонаті України

Про спортсменку пише газета «Слово правди». 

Інна Ожиндович з Володимира цьогоріч вперше взяла участь у чемпіонаті України з бодібілдингу та фітнесу і здобула перемогу. З цих змагань вона привезла не лише золоту медаль у категорії новачків, а й бронзову, посівши третє місце серед бувалих спортсменок у своїй ростовій категорії. Вона стала першою у місті чемпіонкою з такого виду спорту! Про досягнення дебютного змагального сезону, підготовку до нього та жагу досягати цілей – у нашій розмові-знайомстві з Інною.   

Вона не нав’язує свою позицію іншим, не пропагує бодібілдинг та фітнес і, можна навіть сказати, уникає надмірної публічності. Тож про її досягнення знають лише найближчі люди й колеги зі спортзалу «Iron Gym», де Інна Ожиндович працює персональною тренеркою. Вони й вболівали за спортсменку, мотивували, підтримували.

Цей змагальний сезон для нашої землячки хоч і був дебютним, та дуже успішним. На початку квітня вона здобула срібло й бронзу на Чемпіонаті Півдня України з бодібілдингу та фітнесу, а через тиждень – стала чемпіонкою України у категорії «жінки бікіні новачки до 160 см» та посіла третє місце у категорії «жінки бікіні ростом до 164», змагаючись за медалі з двадцятьма спортсменками з різних куточків України. Інна розповідає, що до чемпіонатів готувалася близько п’яти місяців, хоча над своїм тілом працює уже роками.

«Я не рівняюся на спортсменок в інстаграмі, не намагаюся бути схожою на когось. Працюю над собою і стараюся ставати кращою версією себе. Надихаюся власними результатами. Ставлю нову мету й досягаю її», – каже чемпіонка.

Уже три роки Інна працює персональною тренеркою в «Iron Gym», орієнтовно стільки ж часу розвиває мускулатуру тіла (з перервою на час вагітності та пологів). Та загалом спорт у її житті з’явився значно раніше – ще у шкільному віці, коли захопилася легкою атлетикою, якою займалася 12 років, здобула другий дорослий розряд з бігу на короткі (спринтерські) дистанції. Закінчила Івано-Франківський коледж фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України.

«Я тривалий час тренувалася у спортзалі, як то кажуть, просто для себе, і ось вирішила спробувати щось абсолютно нове. Хоча ще до декрету знайомі, які займаються професійно бодібілдингом та фітнес-бікіні, заохочували брати участь у подібних змаганнях, але я тоді не була на це налаштована. А тепер – час настав. Вирішила увійти в цю сферу. Мені сподобалося, тож буду продовжувати досягати нових цілей», – ділиться спортсменка.

Підготовка до подібних чемпіонатів відбувається під наглядом персональних тренерок – це одна з вимог допуску до змагань. Інну готувала наставниця із Черкас. Спортсменка розповідає, що кілька останніх місяців її тренування були значно інтенсивнішими, ніж раніше. Відбувалися чотири рази у тиждень. Також потрібно було приймати комплекс вітамінів, тримати водний баланс, а ще дотримуватися режиму дня, де важливе значення має хороший сон. Змінилося й харчування, воно відповідало спеціально складеній програмі, що передбачала добові норми кількості білків, жирів та вуглеводів.

Тож відштовхуючись від цього, Інна складала своє меню. Страви готувала ввечері на увесь наступний день з розрахунком на 4-5 прийомів. Зізнається, не відчуває жодних незручностей, коли у певний час потрібно дістати лоток з їжею і перекусити. Поділилася одним із цікавих випадків, коли за день до Чемпіонату Півдня дещо шокувала випадкового перехожого в Одесі, коли у певний час сіла перекусити у торговому центрі, а тоді дістала з валізи банан та вагу, щоб відрізати рівно сто грамів фрукта – саме стільки потрібно було спожити.

Перед самими змаганнями бодібілдер/к/и витримують так звану сушку. В Інни цей період тривав два місяці й проходив цілком гармонійно, вона поступово знижувала кількість спожитих кілокалорій, проте не відмовлялася від вуглеводів, як деякі її суперниці (про це вона дізналася під час змагань), а котрісь із учасниць взагалі відмовилися від їжі чи довантажували себе додатковими кардіотренуваннями.

«Страху перед змаганнями не відчувала. На чемпіонаті в Одесі для мене все було новим й незвичним, хоча дехто казав, що складалося враження, наче я виступаю не вперше. А в Києві, як вийшла на сцену, дивлюся – у залі чимало глядачів, судді збоку, а на мене й інших спортсменок націлені близько двадцяти відеокамер. Налаштувалася на те, що буде, як буде, розуміючи, що уже нічого не змінити, тож потрібно викластися сповна», – каже Інна.

Ось це «сповна» для спортсменки таких змагань означає витримати позування, бо саме коли учасниці позують, їх оцінює журі. Є чотири пози, які потрібно було відточити до ідеалу, тож, готуючись до чемпіонатів, Інна  кожну вільну хвилинку перед дзеркалом вчилася правильним поставам, напружуючи кожен м’яз і утримуючи тіло в такому положенні тривалий час – потрібно показати усе, над чим так посилено трудилася.

«Хтось каже, що у планці важко стояти, то я скажу, що позування, статика на змаганнях з бодібілдингу та фітнесу – ось що справді важко. «Корч хапає» за литку, біцепс стегна, квадрицепс, а ти в той момент посміхаєшся…», – каже чемпіонка.

На початку травня Інна у складі збірної України мала б виступати на чемпіонаті Європи, що  відбуватиметься у травні в Іспанії. Але цього не буде, бо до змагань допустили спортсменок з росії, тож наша країна від участі відмовилася. Тим часом володимирська спортсменка готуватиметься до наступного сезону змагань в Україні. І оскільки до чемпіонатів ще є час, цікавлюся в Інни, чи дасть вона собі можливість трохи перепочити від посилених тренувань, чи дозволить собі, наприклад, скуштувати щось, що було недопустимим під час ретельної підготовки до виступу?

«Ні, слабинки я собі не дам. Я продовжую тренуватися у тому ж темпі, бо мені цей ритм життя комфортний. Деякі відвідувачі спортзалу жартують, що, напевно, у мене генетика така, адже вони не бачать, коли я займаюся. Тоді я запрошую їх завітати в обідню пору – саме коли відпрацьовую комплекс вправ. А клієнти, які бачать такі тренування, розуміють, яка це непроста робота над собою», – ділиться спортсменка. До речі, під час своїх тренувань, вона підіймає вагу більшу за свою власну. Виконуючи вправу румунська тяга, працює з гантелями по 34 кілограмів у кожній руці – загалом їхня вага перевищує вагу Інни. А коли тазовий місток робить, то витримує вагу 140 кг.

«Та й у харчуванні я люблю стабільність – їсти каші, м’ясо, рибу… Я так усе життя харчувалася. Для мене нічого складного немає», – каже Інна та зізнається, що не любить солодощів, хоча доньці їх купує, не дуже їй смакують гамбургери, хотдоги чи суші, байдужа до спиртного, ніколи не палила. Любить каву, її інколи може дозволити собі дві чашки. За її прикладом, подібні харчові звички виробили і її батьки та сестра, стежить за харчуванням і чоловік, теж тренер.

«Я вимоглива не лише до себе, але й до своїх клієнток, бо ж ми працюємо на результат», – ділиться тренерка.

Вона розповідає, що коли почала працювати у «Iron Gym», зрозуміла, що знайшла своє місце.

«Тут дуже дружний колектив, ми, наче одна сім’я. Хороша атмосфера, тож часто місцеві жителі обирають наш спортивний зал і залишаються з нами на роки. Я треную лише жінок. Вони звертаються із різними запитами: один з найчастіших – через болі у спині у зв’язку із «сидячою» роботою, хтось хоче покращити стан і якість здоров’я, скинувши кілька кілограмів, хтось прагне зробити тіло більш рельєфним. Для кожної із них підбираю індивідуальний план тренування, харчування», – розповідає Інна.

Окрім роботи у спортзалі, вона консультує й онлайн – розписує програми тренувань та харчування для клієнток із закордону – зі США, Німеччини та Польщі.

Інна каже, бувало, люди впізнавали її на вулиці й робили компліменти, бо бачили результати її досягнень. А попереду, віримо, їх буде ще більше.

Читайте також:

• Волинянка стала Чемпіонкою України з вільної боротьби U20
• Анастасія Алпєєва з Волині стала чемпіонкою Європи з боротьби
• Прикордонник з Луцька переміг на престижному турнірі