Журналісти Волині під час війни: чому вчилися і як змінювали правила роботи

Журналісти Волині під час війни: чому вчилися і як змінювали правила роботи

6 червня, у день журналіста, ми говоримо на дві теми: як колеги живуть під час війни і як долали виклики.

Оскільки початок літа – пора гаряча для вступників, і цьогоріч кампанія теж відбувається, хоч звісно, зі змінами, питали ми в колег не тільки про емоції та досвід, але й про практичні поради тим, хто здуру чи свідомо зважиться вибрати цю професію як спосіб життя.

Головна редакторка мережі Район.in.ua Ірина Воротна

Журналісти Волині під час війни: чому вчилися і як змінювали правила роботи

Із початком повномасштабного вторгнення повністю перелаштували роботу нашої багатолюдної редакції. Це було дуже швидке рішення. Фактично у проміжку між першим і останнім звуком вибухів 24 лютого у Луцьку ми вже обговорювали те, як маємо працювати. З того часу наш ритм змінювався уже кілька разів. Нині ми працюємо позмінно та цілодобово. З часом зменшували кількість людей на певних змінах.

Я не знаю, як так вийшло, але журналістки та журналісти мережі Район.in.ua виявилися готовими до роботи в умовах війни. Усі просто блискавично перелаштовувались, опановували нові обов'язки та виконували набагато більші обсяги роботи, аніж до війни. Ніхто жодного разу не сказав «я не можу» чи «я не буду», натомість було «покажіть як» або «навчіть». Навіть під загрозою зменшення фонду заробітної плати. Це просто неймовірна редакція!

Був момент, коли ми зрозуміли, що потребуємо психологічної допомоги. Усі разом бачилися із фахівчинею та опановували практики самозаспокоєння та підтримки ближніх.

Без сумніву, сучасні реалії української журналістики диктують нові підходи до опановування цього ремесла. Журналістів повинні навчити не нашкодити. Не нашкодити військовим й інтересам держави, не нашкодити потерпілим і жертвам, не нашкодити собі. Набагато більше уваги на спеціальностях журналістики повинні приділяти соціальним комунікаціям, соціальним мережам та фактчеку.

Головна редакторка інтернет-видання Волинь OnlineМар'яна Метельська

Журналісти Волині під час війни: чому вчилися і як змінювали правила роботи

Працюємо, як і раніше, щодня, але тепер важко щось спланувати наперед, адже ситуація постійно змінюється. І, звісно, що новин стало в рази більше, особливо новин не місцевих, а всеукраїнських – постійно треба відстежувати події на фронті, розвінчувати фейки тощо. Емоцій стараємося не допускати у текстах, аби все було об’єктивно, а якщо є емоції, то здебільшого у цитатах тих, хто дає коментарі для новин чи статей. Правила роботи зараз дещо змінилися, адже у країні війна, і щоб не зашкодити інформаційно самим собі, не допомогти ворогу, нам треба думати, що можна подавати у публікаціях, що ні. Наприклад, після ракетних ударів не можна відразу інформувати, куди влучали і чи влучили, аби ворог не скоригував вогонь.

Особливо обережно ставимося до повідомлень про наші втрати – спочатку нам треба переконатися, що рідних вже повідомили, бо вони не повинні дізнаватися про це з новин, а також, чи дійсно людина загинула, бо може бути у полоні чи не виходити на зв’язок.

Щодо свого психологічного стану – якщо чесно, у мене навіть немає часу на розкисання і погані думки. Особисто я впевнена лише у перемозі України. І вважаю, що якщо я впадатиму у якийсь відчай, то це вплине і на інших людей. Не можу сказати, що відчуваю якусь особливу тривогу, думаю, це мій організм так захищається. Спершу навіть була здивована, бо завжди вважала, що якщо раптом війна, то мені дуже страшно. А в реальності було страшно лише перший вечір. І я думала, як же я працюватиму. Знайомі, колеги і друзі пропонували виїхати, але я зразу ще 24 лютого вирішила, що лишаюся і буквально наступного дня страху вже не було.

Мені дуже допомагає сміх. Наприклад, веселять листи-погрози від рашистів, які вони присилають нам на редакційну пошту. Я дуже з того сміюся, бо знаю, що значить ми робимо все правильно, раз вони там бісяться. Вони вже прислали 17 таких, як я кажу, «недопогроз». В основному, погрожують ув’язненням за підтримування «режиму Зеленського та нацистів».

Журналістам треба зараз бути максимально уважним до перевірки інформації, а ще вивчати методи пропаганди та як їм протидіяти, тому що зараз рашисти всі сили спрямували на те, аби розхитувати нашу країну зсередини, сварити з партнерами, які допомагають Україні, показати, що у війні винен лише путін, а вони хороші, аби з них зняли санкції тощо. Як навчитися розрізняти такі речі для журналістів-початківців? Я б порадила багато читати і бути ерудованим, перевіряти все і навчитися сприймати не все прямолінійно, а шукати взаємозв’язки між причинами та наслідками, думати до чого це призведе. Це як у грі в шахи – ти можеш бачити вдалий хід зараз, але не думаєш, як це вплине на подальшу гру, а треба прораховувати не один хід, а думати стратегічно наперед. А ще контролювати таки свої емоції. Іноді ми віримо у те, у що нам хочеться. Цим користуються ті, хто нами маніпулює.

Головна редакторка інформаційного агентства «ВолиньPost» Іванка Рудишин

Журналісти Волині під час війни: чому вчилися і як змінювали правила роботи

Приблизно із середини квітня ми повернулися до роботи в офісі, і психологічно так стало простіше працювати. Бо вдома був цілодобовий марафон в умовах, до яких ніхто не був готовий. Коли є живе спілкування, а не чат, і завдяки тому, що колектив у нас невеликий і дружний, стало легше. 

Війна стала викликом і для нас, та й для всіх журналістів Волині, бо тільки одиниці знали, як працювати в ці часи. Вчилися, як і всі, в процесі. Наприклад, уранці 24 лютого, коли пролунали перші вибухи в Луцьку, всі ЗМІ написали про це. А тоді постало питання – до кого тепер звертатися за коментарями? Що можна писати, а що ні?

До слова, 23 лютого на Волині була нарада працівників ЗМІ з силовиками і владою щодо можливої ескалації тодішньої ситуації. Звучало багато правильних питань щодо комунікації, та до кінця відповідей не отримали. Але ж до кінця ніхто не вірив, що вже наступного дня прокинемося в новій реальності…

Спочатку було багато дезінформації, інформацію, яка масово тиражувалася, треба було підтверджувати або спростовувати. Була навіть рубрика-спростування: підбірка фейків, бо людям це було важливо.

Знову ж таки, ми й до війни, і під час неї, не дозволяємо собі хайпувати на заголовках заради клікабельності. У нашому колективі є принцип: якщо на шальках терезів людські емоції і перегляди сайту, то зважаємо на людину. Так було і так є далі. 

Від початку повномасштабної війни я прийняла для себе рішення: як би не розгорталися події, буду залишатися і працювати доти, доки це можливо. Установка, що журналіст під час війни має своє покликання, допомогла психологічно налаштовувати себе. Та потрібно було вияснити практичні аспекти. 

Крім того, мені раніше не доводилося писати матеріалів з героями, які щойно пережили особисту втрату чи трагедію, чи окупацію. Досвіду не було. Тут не працюють стандартні норми і правила журналістики. Треба думати, як не травмувати людину, не завдати болю ще більше, але все ж виконати свою роботу. Доводилося вчитися ще й психологічним нюансам.

Момент відчаю був тоді, коли прийшло розуміння, що редакція втратила можливість бути самоокупною. Ті чотири роки, що я тут працюю, ми давали собі раду за рахунок надання рекламних послуг. А тут треба було шукати інші шляхи, бо у редакторки перед колективом є відповідальність. Стали в нагоді грантові проєкти. 

Тримати емоційний баланс нам допомагали добрі історії. Ми багато писали про ініціативи, хороші вчинки, про те, як люди взялися допомагати один одному і армії. За день до повномасштабного вторгнення, 23 лютого, коли напруга в суспільстві була дуже відчутна, я запропонувала робити ввечері рубрику «Добрі новини»: підбірку позитивних історій, про які писали протягом дня. А 24 лютого зрозуміла, що тепер це потрібно ще більше, ніж раніше. Бо насправді добрих новин теж було багато, поруч із трагічними. Крім того, ми мали збирати добрі новини за день, тож мусили на них фокусуватися. І ми жодного дня не пропускали з цією рубрикою, бо бачили, що люди цього чекають і потребують.

З огляду на обставини, напевно, нинішнім студентам треба вчити кризові комунікації, правила роботи в небезпеці та вимоги цифрової безпеки. 

Ми побачили, як зараз змінили риторику пресслужби та офіційні сторінки, які раніше говорили страшними канцеляризмами. Дуже хотілося б після перемоги принаймні частину цього лишити у вжитку.

Поради вступникам і нові виклики

Днями у Волинському національному університеті імені Лесі Українки на кафедрі соціальних комунікацій відбувся круглий стіл – обговорення викликів освіти і професії журналіста в умовах війни. Слово на ньому мали студенти, журналісти-практики та викладачі. Йшлося про те, як готувати журналістів-новобранців до професійної діяльності в нових умовах і що нового додати в програму.

Найактуальнішими порадами-рекомендаціми, які звучали під час цього обговорення – додати курси про пропаганду та контрпропаганду; тактичну медицину; навчання роботі з технічними пристроями; курс цифрової безпеки; знання законів та етики в умовах війни; психологічні особливості роботи в стресових умовах та в небезпеці; фактчекінг тощо.

За словами засновниці і координатори фактчекінгових проєктів, зокрема «НотаЄнота», викладачки КНУ імені Тараса Шевченка Альони Романюк, неабияку роль відіграє вміння стежити за емоціями, адже гра на почуттях – це теж метод маніпуляції. Нині менше стало відвертих фейків, та побільшало інформаційно-психологічних операцій. Адже Україна в інформаційному плані зараз конкурує за увагу з цілим світом, тож нам крім інформаційного стилю треба вчитися подавати відомості так, щоб цю увагу втримати. 

Як розповіла директорка сайту соціальних новин «Перший» Ольга Булковська, дуже доречним стане курс щодо написання грантових заявок та участі в різноманітних проєктах. Це дає ЗМІ можливість бути фінансово незалежними. Сюди ж додамо ще одну пораду – вивчати медіаменеджмент.

Як розповіла кандидатка філологічних наук, завідувачка кафедри соціальних комунікацій ВНУ Олена Кошелюк, цьогорічним вступникам журналістам та редакторам потрібно написати мотиваційний лист. Це чудова можливість проаналізувати свої можливості і очікування. Адже хочеться, щоб на журналістику йшли люди, які бачать свій шлях в професії і завдання.

«Після перемоги буде велика вимога на якісну журналістику (ще більша, ніж зараз), – вважає завідувачка. – Це закономірний процес».

Як би там нам не хотілося відмежуватися від цієї думки, однак що довше триває війна, менше світова спільнота хоче про це пам’ятати. Українці, звісно, не забудуть деталей цього страшного часу. А от який вигляд буде мати інформаційна картина на світовій арені – залежить і від тих, хто працює нині, і від тих, хто тільки збирається вчитися журналістиці. Ставки ростуть. 

 

Можливо зацікавить

поховання військового
фото

Двоє синів ніколи більше не побачать тата: на Волині прощались із Героєм Олександром Максимчуком

Втрати України

Навіки молодий: обірвалося життя Героя з Волині Юрія Лісниченка

відключення світла

28 травня на Волині діятимуть білі графіки відключення світла

відключення світла погода

Похолодання та хмарність: чому погода впливає на відключення світла на Волині

У поліції Волині відкриють спеціальну приймальню для родичів безвісти зниклих воїнів

У поліції Волині відкриють спеціальну приймальню для родичів безвісти зниклих воїнів

Герой України

Не встиг приїхати у відпустку: захиснику з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду

війна в Україні

Трагічно загинув на Луганщині: на Волині прощатимуться з Героєм Іваном Лахаєм

Романчук Бандера футбол

Звинувачував Бандеру в злочині щодо власної родини: уродженець Волині став чемпіоном Польщі з футболу

втрати

Лікарі боролись до останнього: обірвалось життя багатодітного батька з Волині Олександра Морара