«Зігріти тих, хто нас захищає»: волинянка, яка жила в Маріуполі, збирає кошти для ЗСУ

Про це розповідає газета «Полісся».

Пані Тетяна із сім’єю близько трьох десятків років прожила у Маріуполі. Але щойно російські загарбники зазіхнули на її домівку, її родина, не бажаючи опинитися під гнітом ворога, покинула місто, знайшовши прихисток на малій батьківщині у Великій Глуші. У родинному колі легше пережити тривогу. Тож тепер, маючи достатньо вільного часу та непереборне бажання стати корисною, жінка зосередила свої зусилля на фронті рукоділля.

«У боротьбі за волю всі методи згодяться. Тож переконана, що кожен із нас має плекати почуття вдячності захисникам за їхню самовіддану службу, а ті, хто в тилу, повинні докласти максимум зусиль, щоб підтримати воїнів у цій кровопролитній битві. Відомо, що окрім військової амуніції солдатам необхідні речі гардеробу, котрі зможуть зігріти їх морозної зими в холодних окопах. Відтак за зібрані кошти в рамках проєкту ми зможемо придбати нитки, з яких виготовлятимемо теплі шапки та снуди для військовослужбовців», - зазначила Тетяна Григорівна.

З війною цікавість до улюбленої справи в’язання різноманітних виробів лише досягла більшого азарту. Своїм прикладом пані Тетяна доводить, що воювати можна і голкою із в’язальними спицями. Втім, аби процес був максимально ефективним, жінка має на озброєнні професійне знаряддя - в’язальний агрегат.

«Із появою на ринку величезного асортименту імпортної пряжі я збагнула, що мої руки не впораються з такими об’ємами ниток. Адже хотілося випробувати більшість зразків. Тоді собі у поміч придбала японську в’язальну машину. На жаль, коли ми виїжджали із Маріуполя, то не могли забрати її із собою. Згодом мої тамтешні сусіди допомогли доправити її в село, тож своє хобі я продовжуватиму тепер уже із користю для ЗСУ», - підсумувала рукодільниця.

Леся МІНІБАЄВА,