«Зоопарк евакуювати неможливо», - очільниця луцького звіринця Людмила Денисенко

Незважаючи на війну, тварини живуть, народжуються і потребують догляду

- Як зоопарку живеться в умовах війни? 

- Складно. Від початку повномасштабного вторгнення ми закрили зоопарк, бо, зрозуміло, що людям було не до візитів до нас, люди були в паніці: хто думав виїжджати за кордон, хто залишався. Потім, як ми відкрилися, внесли свої корективи повітряні тривоги, під час яких ми просимо відвідувачів залишити територію зоопарку і попрямувати у сховище. Але ми не можемо закрити підприємство. Зоопарк не кабінет, з якого ти вийдеш і без наслідків зачиниш за собою двері.  Ми ухвалили рішення на зборах колективу, що ми продовжуємо доглядати тварин навіть у час тривог. Адже тварин ми не можемо залишити напризволяще. У нас є два місця, де працівники можуть перечекати і сховатися, але тварини живуть, народжуються, вони  потребують догляду, у тому числі й медикаментозного. 

Наш зоопарк став прихистком для тварин з тимчасово окупованих територій, хоч ми й не маємо надто багато місця, але ми своїх тваринок ущільнили і надали допомогу колегам. Зокрема, в нас знаходили прихисток мавпочки з зоопарку «12 місяців».

Ми, як і раніше, надаємо допомогу пораненим птахам і звірям і на сьогоднішній момент з початку повномасштабної війни ми надали допомогу більше 100 тваринам: лелекам, лебедям, совам. У нас також з’явилися тваринки, яких залишали люди, виїжджаючи за кордон. І я вдячна за чесність тим, які  приходив і казав, що їде і не має куди взяти тварину, просив прихистити. Це і морські свинки, і папужки, і хом’яки і кролики. На щастя, нам не приносили котів і собак, адже Європа надала можливість не залишати своїх улюбленців і спростила правила в’їзду для цих тварин: навіть непотрібно було паспорта чи  довідки про щеплення. Тому кожному хто звертався з проханням прихистити кота чи собаку з цієї причини ми казали: «Не можна, забирайте з собою. Він ваш, він скучатиме, стресуватиме».

Тож роботи в зоопарку стало не менше, а набагато більше бо зоопарк  - це суцільний механізм, який, якщо запустився, його не можна зупинити.

Більше роботи додалося і під час чергувань, бо працівники зоопарку виходять додатково чергувати на ніч. Останні дні показали що треба їх убезпечити. Якщо раніше ми залишали тигрів чи левів на ніч у вольєрі, то зараз ми їх закриваємо по максимуму в приміщеннях. А ще - економимо електроенергію, в тому числі й освітлення. 

- Попереду – непроста зима. А серед підопічних зоопарку – чимало тварин, які не люблять холодів і потребують перебувати в приміщеннях з обігрівом. Чи вже міркували над тим, як тварини будуть зимувати.

- Так, у нас є тварини, які не зможуть бути без плюсових температур. Наразі в нас є два варіанти, які ми обмірковуємо. Один – просити у міста або в наших закордонних партнерів генератор. Другий – у зоопарку є пічне опалення. Це непопулярний крок, але з останнім вантажем гуманітарної допомоги приїхали менші клітки і ми їх відклали, щоб, якщо буде холодно, ми змогли тварин перевести і зосередити в одному місці, де є пічне опалення. Зрозуміло, що в такому разі в тому приміщенні там хтось буде додатково чергувати. Будемо гріти воду, розставляти пляшки з водою. Це все буде у меншому приміщенні, яке легше обігріти. 

«Першу ніч забрала все дороге: дітей собак і кота, і прийшла ночувати сюди»

- Пам’ятаєте 24 лютого? Як для вас почався цей день?

- Мабуть, так, які і в усіх. Прокинулась від вибухів. Спершу  подумала, що щось в зоопарку рвонуло, бо живу в центрі і було настільки чутно. Чітко пам’ятаю три вибухи і після цього почалися дзвінки від працівників. Хтось був на роботі і хотів відпроситися, хтось не міг добратися, бо були перекриті в’їзди до Луцька. Потім, коли ми зібралися на місці, почали міркувати що буде далі. Моєю першою панікою був страх, що не буде кормів. Нам потужно допомагають магазини, віддають товари, які мають нетоварний вигляд чи розірвану упаковку. Але паніка  довела до того, що люди вигрібали з полиць магазинів усе. 

Тому почала думати: територія огороджена, є два ставки, отже вода є, тож набираємо по максимуму. Ми вирішили економити, бо не знали чи будуть харчі чи ні. Почали давати менше овочів на відсотків 30. На щастя, в нас тварини не голодують і вони мали свій жировий запас. Я пам’ятаю як колеги з Києва переживали за зоопарк, який розташовувався в торговому центрі. Він був відключений від світла, а там лишилися тварини. Я їх заспокоювала, що тварини мають  достатньо жиру, все буде добре. Через 2 тижні працівники повернулися і були раді, що не втратили жодної тварини.

- Як сприйняли працівники лютневі події?

- Ми мусимо розуміти, що від нас залежить життя наших підопічних, вони не можуть вийти, сказати що їм треба. Для них не повинно нічого змінитися, якщо ми вже взяли на себе таку функцію - забезпечувати і утримувати - то мусили це робити.

Були в колективі ті хто побіг, хто казав, що не може залишатися, ми намагалися зрозуміти і їх. Але більшість працівників знали, що від них залежать інші невинні життя. Моя перша ніч була в зоопарку.  У ніч з 24 на 25 лютого я зрозуміла, що вдома не зможу перебувати. Чоловік пішов у тероборону, а я забрала найдорожче: двох дітей, двох собак і кота, і всі ночували тут. Ніхто не міг  спати, це зрозуміло. І тварини себе поводили цікаво. Кіт мій з зоопарку – один з підкинутих - і він навіть не збирався бігти, втікати він сидів усю ніч і дивився на мене. А ми з охоронцем почергово обходили територію . Я в паніці навіть о 12 годині ночі пішла прогулятися по парку щоб десь переключитись.

Десь два місяці я приходила на вечір, бо була проблема з транспортом, освітленням і треба було часом дочекатися доставки, яка запізнювалась, а працівникам треба було їхати в інший кінець міста. Тож я чергувала. Трішки легше стало, коли відкрилися  через півтора місяці. 

- Про те, що зоопарк відкрився насправді було мало інформації.

- Так, ми ж пам’ятаємо театр у Маріуполі, Яворівський полігон. Тож ми не афішували відкриття, бо це теж місце, де може бути скупчення людей. Але коли ми відкрилися, то зрозуміли, що це було правильне рішення, бо людям треба мати якусь віддушину. Вони погодують баранця, подивляться на левів чи погладять коника і на півтори дві години забудуть про сумні реалії. Бо війна торкнулася кожного, і ми всі  заручники постійного стресу з 24 лютого. Тому емоції, які ми можемо вилучити з книг, походу в кіно театр чи просто прийшовши сюди – дуже важливі. Тож я зрозуміла, що ми мусимо працювати.

Наступний крок, який ми зробили – екскурсії для бійців, зокрема і для тих, хто в госпіталі. Нам почали питати психологи, чи можна привести до нас бійців на реабілітацію. Ми ще з 2014 року ввели безкоштовний квиток для учасників АТО і для їх діток, тож це теж був логічний крок. 

Знаєте, цих людей видно по погляду. В багатьох же документи, посвідчення, військові квитки втрачені, але цих людей не сплутаєш ні з ким. В очах - відображення того, що вони пройшли. І коли вони виходять від нас – у них погляд змінюється. Тоді ми зрозуміли, що робимо все правильно. 

Також ми домовилися, що щомісяця одноденний заробіток будемо передавати на потреби ЗСУ.

«Вовки і собаки перед «прильотами» починають вити»

 - Як тварини реагують на виття сирен? Вже звикли? Адже це для них – новий подразник.

- Тварини, як і люди, мають свій характер. У нас є дуже старий віслюк і він дуже скандальний. Коли бачив, що працівники зоопарку його оминають чи йдуть у інший бік, то дуже сильно волав. Як виявилось, це нам допомогло, тому що після цих «сигналів» тварини вже не надто реагували на сирени і не дуже їх лякалися. Так вийшло, що наш віслюк їх підготував. Тому тварини не надто реагують. Але от вовки і собаки перед «прильотами» починають вити. Тож ми їх заспокоюємо.

- Зрозуміло, що чекати можна різних сценаріїв…

- Ми поклеїли вікна скотчем. Другий приліт по Луцьку було добряче чути, навіть зоопарк трошки «здригнувся», але я втішаю себе тим, що він знаходиться нижче рівня міста.

 

Я в місті і нікуди не діваюсь, у нас є своя група в месенджері, де один одного підтримуємо. Але коли я дивлюся східні зоопарки коли Миколаїв,  Харків постійно бомблять, коли під час наради по зуму  в директора Харківського зоопарку чути «загроза авіаудару», то я думаю що в нас не така вже й скрута. Ми всі постійно на зв’язку і після обстрілів Одеси, Миколаєва, Харкова, Запоріжжя перепитуємо колег, чи потрібна допомога, в кого є вода, світло, чи не потрапили до них. І ця комунікація між зоопарками, зоозахисниками дає результати.

Не можу не згадати про гімалайського ведмедя з Ямполя, де ми виступили тільки координаторами. І коли нам дякують, я весь час кажу, що ми нічого особливого не зробили, це більше інші люди, які зразу поїхали забрали. Але мені відповідають, що дякують за те, що не відмовилась допомогти. Але це не мій варіант. Знаєте, коли в чоловіка питають, чому дружина не виїжджає з міста, то він відповідає, що я залишу місто тільки з зоопарком. Мовляв, коли його евакуюють, то вона поїде.

- А взагалі реально евакуювати зоопарк?

- Це неможливо. Із зоопарку «12 місяців» змогли евакуювати лише мавпочок, причому там був цілий квест, їх вивозили човнами, бо ж усі мости були підірвані. Великих тварин  - жирафів, шимпанзе – їх не переведеш у будь-яку клітку. В Одеському зоопарку живе слон. Це поки що нереально. Хоча зі сходу евакуйовують левів, тигрів і ведмедів. Можливо, ще поні. 

Мене трохи втішає те, що коли була Друга світова війна, то зоопарки існували працювали і виживали під час війни, завдяки злагодженості працівників, самовідданих своїй роботі.

- Свого часу «Фельдман екопарк» планував перевезти деяких тварин до Луцька. Це вдалося? 

- Він дуже далеко, між Миколаєвом і Луцьком відстань - 1000 км. Ми запропонували їм допомогу, могли забрати гімалайських ведмедів, але вони їх вивезли до Києва і евакуювали тварин в Європу. До речі, ведмідь Ямпіль теж вже у Познанському зоопарку.

- Ці тварини ж уже не повернуться в Україну?

 - Я думаю, що ні.

«Передостаннє, що дали мавпочці - електронну сигарету»

- Рік тому була пожежа у вольєрі, внаслідок якої загинули мавпочки. Чи проводили якісь нові заходи, щоб убезпечити тварин?

- Вони і тоді проводилися. Це було замикання, це не залежало від нас. Я, щоправда, дуже виню себе, що була тоді в Одесі. Але побачити по тваринах, що, може, вони щось зробили, чи по вольєру, -  ми не могли. Всі протипожежні заходи були виконані і тоді. Головна працівниця теж була тоді у відрядженні. Ми себе пересили, відбудували вольєр, але там не буде приматів. Вогнегасники купили, такі великі, як на АЗС і всі працівники обов’язково знають, як себе поводити під час пожежі.

- До речі, як там злодюжка, яка вкрала сережки у відвідувачки? 

- Квітуля? Все добре. Але в таких ситуаціях здебільшого винні самі люди.

В той вольєр передостаннє, що дали - електронну сигарету. Вона її перегризла і ми не могли виміняти. Вихованість відвідувачів – це болюча тема. Це роблять батьки. Діти самі не будуть тикати у вольєр незрозуміло що. Був випадок, що жуйки давали приматам, коли я це помітила, то попередила, що якщо загине і розтин покаже, що у шлунку була жуйка – заплатять відшкодування. Прикро, що наші люди, потрапляючи за кордон дуже чемно поводять, а тут цього не дотримуються.

Бо ж і білочок не можна годувати, адже в неї притупляється інстинкт, вона звикає, що її постійно годують, не робить запасів, а коли настає зима, люди перестають приходити і підгодовувати – тварина гине. Те саме з лебедями – вони не відлітають бо їх підгодовують.

«Великим зоопаркам будуть допомагати всі. Невеличкі будуть осторонь»

- З початку війни у вас з’явилося чимало нових друзів, до прикладу, ветеринар Крістіан Ергензінгер з Німеччини. Він ще приїжджав?

 

- Ми з ним списуємося. Ви знаєте, мені здається, німці - дуже відповідальні, як нація, цінують своє слово, дружбу і зобов‘язання. Він же сам мене знайшов в фейсбуці. Вперше, коли він приїхав я запитала, чому луцький зоопарк, а він тоді чітко сказав: «Я розумів, що великим зоопаркам будуть допомагати всі. Невеличкі будуть осторонь». Він сам приїхав, в нас і ночував, чув ці тривоги, з колективом спілкувався, бачив, як люди живуть, тобто сам пересвідчував у тому, в якій ситуації зараз наша країна.

Мене тоді дуже вразило, що містечко з населенням у 30 тисяч допомагає зоопарку в місті з населенням у 230 тисяч. Перші поїздки були успішними, потім ми знаємо все, що почало відбуватися на кордонах: шалені черги, через які почав псуватися товар. Він же хотів багато чого привезти: і банани, і яблука, але вони швидко псуються. 

- Ще хтось допомагає з закордонних партнерів?

- Так, це Європейська асоціація зоопарків і акваріумів, які теж від початку повномасштабного вторгнення зробили фонд допомоги Україні, в який перераховували кошти. У нашому зоопарку теж тепер є благодійний рахунок, на який відправляються кошти. Суми могли використовуватися для оплати електроенергії чи закупівлю будівельних матеріалів, тому що всі розуміли, що основна дохідна частина будь-якого зоопарку - відвідувачі. А відвідуваність знизилася, її не можна порівняти навіть з ковідним роком. 

Багато наших волонтерів почали самі шукати і знайомити нас польськими колегами, є двоє з Великобританії, які теж сюди навідалися. Мабуть, їм всім подобалося те, що зоопарк - відкритий.  Коли вони приїжджали, не було такого, що туди ви не підете, те вам не покажемо. Вони бачили кількість тварин, яких зараз більше двох тисяч (наче маленьке місто), бачили ставлення працівників до своєї роботи і потребу в допомозі.

До допомоги підключилася Луцька міська рада: коли приходили фури вантажу із кормами, вони передавали їх нам. Бо ж крім левів, ведмедів, вовків, на території зоопарку 16 собак і 40 котів, яких нам свого часу підкидали.  

Нещодавно писали лист на обласну військову адміністрацію, вже двічі від них отримували партії корму. Ми все збираємо, бо скоро зима, і не знаємо, наскільки довго протягнеться такий час.

- А підприємства, які беруть патронаж продовжують допоомагати?

- Звичайно. «Тигрес», «Теріхем» - наші давні партнери, які вже декілька років нам допомагають. Вони не відмовилися і спонсорують тих тварин, якими опікуються. Долучилися і нові, наприклад, Оксана Коротка, що дуже приємно. Європейцям було приємно, що людина, яка рекомендує косметику, що не тестується на тваринах, взяла під опіку кроликів. 

Ще одні підприємці віддали нам двох віслюків, яких вирішили спонсорувати. У нас є благодійна скринька в зоопарку, також гроші можна перераховуаати на благодійний рахунок.

Також нам дуже допомагають небайдужі лучани. На щастя, цього року був добрий урожай яблук, картоплі, тож люди приносять, а ми приймаємо. В кого горіхи є, приносять, хто просить приїдьте дрібну картоплю заберіть. Дзвонила одна бабуся під 80 років, яка нам віддала картоплю, то наші працівники приїжджали її збирати. Ця згуртованість надихає.

«З вірою в ЗСУ, ми впевнені, що все буде добре»

- У перші місяці говорили про вторгнення з боку Білорусі, ці розмови продовжуються і зараз. Маєте план на цей випадок?

- Ми знаємо відстань від кордону з Білорусією до Луцька. Але і знаємо, що військові підтримують нас,  роблять все можливе на сході і півдні. Чим насправді відрізняється воїн ЗСУ від самі знаєте кого? Він прихистить будь-яке створіння: чи це кажан, чи ластівка, чи собака, чи кіт, чи навіть той самий ведмідь, і бачимо ставлення росіян, які просто нищать, вбивають заради розваги. Ми бачили на Київщині розстріляні конюшні,  багато понищеного, спаленого. З вірою в ЗСУ, ми впевнені, що все буде добре. 

- Однозначно, у вас були якісь плани на 2022 рік. Що ви хотіли, що планували?

- Планів дуже багато було. Колекція зоопарку зараз досить потужна, її хотілося б примножувати. У нас є ще така мрія - приміщення для працівників, де можна було б проводити у тому числі і навчальні семінари, тому що ми тут дуже ущільнені, як у казці «Рукавичка». Тож на умовах співфінансування з Луцькою міською радою, планували побудувати таке приміщення. Але зрозуміло, що зараз максимум коштів має йти на ЗСУ. Завдяки тому, що нас підтримують благодійники ми мали змогу цього року не піднімати ціну вхідного квитка, проте не знаю, як воно буде наступного року. Зважаючи на шалений ріст цін - від 30% до 50%, то ціна вхідного квитка у 80 гривень зараз дорівнює чашці кави, напевно, чи булочці.

- До речі, дехто з читачів цікавився, коли у вас будуть пінгвіни. 

- Ви знаєте, є такі тварини, яких, я свідомо розумію, що у нас не буде, принаймні найближчим часом, тому що немає відповідних умов. Для пінгвінів потрібне тепле приміщення.

Не всі пінгвіни утримуються в зоопарку. Якщо ми говоримо про пінгвінів Гумбольдта, то не знаю, чи в українських зоопарках вони у когось є взагалі, тому що я їх бачила лише за кордоном. 

Дуже часто лучани люблять питати, чому немає слона. Я їм розповідаю, що приміщення для слона треба  зимою обігрівати десь від 6 до 8 місяців, це спеціальне харчування. Потрібно розуміти свої фінансові можливості. 

Навіть коли відбувалася реконструкція зоопарку, перше це питали поляки: «Чи ви зможете потім утримувати цей об‘єкт на належному рівні?» Адже все потребує догляду: і лавочки, і бруківка, і вольєри. Тоді ми взяли на себе таке зобов’язання. Ми - єдиний в Україні зоопарк, який реконструйованим за європейські кошти. І тепер мені дуже незрозуміла позиція наших сусідів-білорусів, тому що вони, як ніхто, теж були дотичні до оцих проєктів. Я зараз дуже рада, що програма транскордонної співпраці Польща-Україна-Білорусь, виключила Білорусь

Текст - Юлія Малєєва

Фото - Роман Домбровський