20 квадратних кілометрів маскувальної сітки сплели волонтери з Володимира

Тут же розташовані картини, написані талановитими містянами й переселенцями, та військова атрибутика, подарована бійцями на знак вдячності за допомогу. В одній з кімнат жінки плетуть маскувальні сітки, в іншій вирізаються викрійки, а також кипить робота над плащ-накидками й костюмами-примарами. А ще вони забиті мішками з гуманітарною допомогою для жителів прифронтових територій та медичних закладів, у яких лікуються поранені воїни.

«Якщо взяти весь метраж сплетених нами маскувальних сіток від початку повномасштабної війни, з упевненістю скажу, ними можна накрити територію від Володимира до Нововолинська. Говорячи мовою цифр, це понад 20 квадратних кілометрів», - розповідає засновниця волонтерської організації «Крила матері», мама полеглого Героя добровольця батальйону «Донбас» Андрія Шевчука Діана ШЕВЧУК.

Жінка освоїла майстерність плетіння сіток у 2015 році. Об'єднавши навколо себе однодумців та створивши волонтерський центр,  спочатку співпрацювала з волонтерськими осередками міста Києва, де побувала, коли розшукувала свого сина, котрий зник безвісти в Іловайському котлові. Згодом замість центру виникла ГО «Крила матері». Упродовж цього часу їй вдалося налагодити виготовлення маскувальних сіток та костюмів для багатьох підрозділів ЗСУ. А з початком повномасштабного вторгнення додалася ще й допомога постраждалим від війни. 

«Так, сьогодні ми не лише плетемо сітки та маскувальний одяг для захисників. Наші волонтери в'яжуть шкарпетки, рукавиці, балаклави, шиють спідню білизну і спеціальні подушки для шпиталів та стабілізаційних пунктів, які підкладають під руки пораненим. Також допомагаємо цивільним, котрі проживають у прифронтових зонах, - говорить Діана Сергіївна. – Спочатку на Сумщину відправляли допомогу, потім – у Полтаву для переселенців, а тепер на Харківщину. Здебільшого, це одяг, постільна білизна, засоби гігієни та інші необхідні речі, які у наш центр приносять небайдужі люди».

«Погляньте, які білосніжні скатертини, - говорить вона, і розгортає одну з них. - Їх відправимо у Харківський шпиталь, де вони слугуватимуть замість простирадл. А ось пледи. Вони підуть на Куп’янський напрямок для наших воїнів разом зі свічками, привезеними з Німеччини, та ковдрами, що принесли містяни. Ці шкарпетки та горіхи – для розвідників. Маскувальні сітки видаємо лише по запиту військової частини. Вони не лише різні за розміром, оскільки ними накривають як літаки, так і техніку, а й мають відповідний колір. Варто зауважити, віднедавна стали використовувати флізелін, сітки з якого є значно легшими від тих, які плетуть з різноманітної тканини, а також не вбирають у себе воду. Щоправда, його вартість є дещо вищою, але воно того варте».

На запитання, скількох воїнів вдалося забезпечити маскувальним одягом, Діана Шевчук зізнається, лік іде на сотні костюмів. Порахувати їх нереально, бо від початку повномасштабного вторгнення виготовили дуже багато.

Не обходиться й без проблем, з якими зіштовхується організація. Зокрема, це брак коштів та рук. Діана Шевчук не приховує, що доводиться звертатися по допомогу до благодійників. Адже потрібно закупляти матеріали для роботи, та й пересилка теж не є безплатною. Хоча на «Новій пошті» вона вже накопичила бонусні знижки, якими користується під час відправки сіток та гуманітарної допомоги.  

У підтримці не відмовляє Валерій Діброва, котрий придбав кілька рулонів  флізеліну, міський голова Ігор Пальонка, крім фінансової допомоги, з сім'єю купили станок, який ріже тканину. Також не відмовили у допомозі підприємці Павло Карпюк та Олег Борбелюк, Олександра Грек. Одним із постійних та, зі слів Діани Сергіївни, найбільшим благодійником, який допомагає на постійній основі, є суддя Володимирського суду, котрий переїхав з Краматорська, Андрій Лутай. Відрізками камуфльованої тканини допомагає власник магазину «Армо», власник Григорія Мороз.

Прізвища усіх благодійників вона вказує на сторінці організації, на якій звітує про виконану роботу. Щодо браку робочих рук, говорить, на початку повномасштабного вторгнення люди були більш активними. Тепер розслабилися, таке враження, що стали забувати про те, що у нас війна. Або звикли, що вона десь далеко. Тих, хто плете сітки та маскувальні костюми, близько тридцяти осіб. Здебільшого, це жінки, хоча й чоловіки також долучаються, є й такі, котрі вранці вже за роботою, а деякі й цілий день трудяться. Серед волонтерів представниці різних професій: медики, вчителі, підприємці, працівники суду, пенсіонери, переселенці, діти. Інколи цілими родинами допомагають, серед таких – сім’я Михаликів. Свою підтримку надають студенти та викладачі педагогічного та агротехнічного коледжів, а також центру профтехосвіти.

Марія Василівна з невеличкого містечка, що на півдні України, на Волинь приїхала наприкінці січня 2022 року у гості до родини. На березень взяла квиток додому. Але туди вже не повернулася. Її місто з перших днів росіяни окупували. У ньому залишився чоловік, який довгий час не міг виїхати. Лише восени йому вдалося це зробити. Дорогою його машину, у якій крім нього перебувала сім'я із дітьми, окупанти обстріляли. Дивом ніхто не постраждав. Потім переїхав син з дружиною та дітьми, і разом орендували будинок.

«Попри те, що маю понад сімдесят літ, із перших днів повномасштабної війни стала шукати роботу у Володимирі. Така вже я є, не можу сидіти без діла. Так, прийшла у волонтерський центр «Крила матері», де одразу знайшла себе за плетінням маскувальних сіток. Познайомилася з іншими жінками, котрі долучилися до цієї справи, і так вже другий рік як можу, так і допомагаю нашим захисникам».

Руслана Гребіник – підприємець, працює на ринку. Майже щодня після роботи приходить у центр і стає до роботи. Її родину також торкнулася війна, рідний брат є добровольцем.

«Ми працюємо над виготовленням маскувальних костюмів. Роботу розподілили між собою так, що кожна плете одну з деталей, які потім з’єднуються, і виходить плащ-накидка або костюм-примара. Якщо потрібно шити, Василівна сідає за машинку, і шиє. Коли потрібно комусь допомогти, допомагаємо. Колектив згуртований, розуміємо одна одну з пів слова. Найбільшою і найдорожчою для нас нагородою є подяка від наших військових, хоча це ми їм вдячні за те, що боронять нас. І просимо Бога, аби  поверталися живими. Без них нам важко, а їм важко було б без нас. Здається, що таке сітка? Але вона вкрай потрібна їм, оскільки рятує їхні життя. На жаль, трапляються випадки, коли відправляємо замовлення, а отримувати його нікому. Хлопців вже немає в живих. Але є їхні побратими, яким маскувальний одяг конче потрібний».

«У порівнянні з лютим 2022, на сьогодні зменшилась кількість охочих плести сітки, - продовжує розмову пенсіонерка Марія Олексіївна, онучка якої також брала участь у бойових діях.  – Інколи пропоную знайомим завітати до нас, натомість ті ставлять питання щодо оплати. Дізнавшись, що все робиться на добровільній основі, розчаровуються. Буває, деякі прийдуть кілька разів, і все. Тож, здебільшого працюють ті, хто з перших днів виявив бажання допомагати. Але ми даємо раду, аби було з чого плести й дозволяло здоров’я».

Щомісяця «Новою поштою» Діана Сергіївна відправляє на фронт сітки палетами, і знову отримує нові замовлення.

«Ми робитимемо все, аби разом наближати перемогу. Я вірю у неї, не дивлячись ні на що. Погляньте скільки квітів у нас, і усі квітнуть. Знаєте чому? Бо перемога скоро». 

Жанна БІЛОЦЬКА