Історія логопеда з Луцького району, яка допомагає відновити мовлення дітям і дорослим

Про лікарку йдеться на сайті Рожищенської міської ради. 

Спершу доля випробувала Ларису через материнство. Її старший син народився з психофізичними порушеннями розвитку. Подружжя місяцями жило в реабілітаційних центрах, витрачаючи всі зароблені чоловіком за кордоном кошти на лікування.

«Вчитель-дефектолог, вчитель-логопед - це моя друга професія. Перша – я вчитель української мови та літератури. У першу половину дня працюю в Доросинівському ліцеї. Чому стала логопедом? Життя мене підготувало до цієї професії і спонукало до такого виду діяльності. Ми з сином їздили по лікарях, лікувались у реабілітаційному центрі в Луцьку, санаторії. Я була присутньою на заняттях з фахівцями, спостерігала, як спеціалісти працюють з дітьми, які мають різні порушення розвитку. Тоді я бачила, яка це мегаскладна робота і, якщо чесно, дивувалася, як люди наважуються обрати для себе таку професію», - каже співрозмовниця.

Саме тоді Лариса вперше зацікавилася логопедією. Вона спостерігала, як фахівці працюють із дітьми, читала спеціальну літературу, займалася з сином самостійно. Поступово навчила його контролювати м’язи обличчя, долати гіперсалівацію та дизартрію. Пролунали довгоочікувані перші слова, далі будувались словосполучення, речення.

Пізніше Лариса познайомилася з дівчинкою, яка мала важкі порушення мовлення, бар’єри в спілкуванні. Маючи можливість і бажання допомогти дитині, жінка часто залишалася в школі після роботи. Вони займалися довго, майже рік. І коли дитина поступово досягала успіхів, вчителька бачила в її очах щастя. Саме тоді вона відчула, що знайшла своє справжнє покликання – допомагати дітям і дорослим говорити.

Та коли здавалося, що найважче вже позаду, Лариса сама тяжко захворіла. Лікарі не залишали надії: ні лікування, ні операція не допоможуть.

Але вона не здалася. Поставила собі мету – вижити. Молилася, вірила, що Бог її почує. І Він почув.

Після всього пережитого жінка зрозуміла: якщо їй подарували другий шанс, то це не просто так. Значить, має жити не лише для себе – а щоб допомагати іншим, підтримувати, бути поруч там, де боляче.

Тепер вона – не пацієнтка, а людина, що допомагає іншим підніматися. Її віра і вдячність Богові перетворилися на дію – вона стала тим промінчиком надії, якого колись шукала сама.

Так пані Лариса вступила на магістратуру на бюджет і завершила навчання з відзнакою. А згодом – отримала запрошення на роботу в лікарню.

Робота, яка вимагає серця

Як виглядає ваша щоденна робота в реабілітаційному центрі? З якими пацієнтами ви працюєте?

– Моя щоденна робота в реабілітаційному центрі дуже різноманітна, адже ми працюємо з пацієнтами різного віку та з різними порушеннями. Першими моїми пацієнтами були люди після інсультів та черепно-мозкових травм. Це не лише діти — ми працюємо і з дорослими, і з військовими. Спочатку проводили заняття безпосередньо у палатах, а тепер маємо окремий кабінет для індивідуальної роботи з пацієнтами, які мають порушення ковтання та розлади комунікації.

Я добре усвідомлювала, куди йду працювати, тому багато вчилася самостійно: шукала літературу, розширювала знання. Університет дає базу, але в медичній логопедії потрібно постійно зростати. Тут ми працюємо з людьми, які мають труднощі під час їжі та пиття, порушення мовлення, голосу, а також когнітивні розлади комунікації. Це зовсім інший напрямок, ніж шкільна логопедія.

У моєму щоденному графіку немає стандартного алгоритму: це можуть бути індивідуальні заняття з пацієнтами, консультації, діагностика, а також участь у зборах мультидисциплінарної реабілітаційної команди.

Серед дорослих пацієнтів переважають люди після інсульту, зазвичай віком 50+. Також працюємо з військовими, які мають порушення ковтання та комунікації внаслідок черепно-мозкових травм чи контузій. Крім того, опікуємося пацієнтами з церебральним паралічем.

Поговоримо про дітей. Коли батькам варто звертати увагу на недоліки у мовленні дітей?

– Перші сигнали про розвиток дитини можна помітити з перших місяців життя малюка до року. Якщо нема гуління, лепету – це тривожний дзвіночок. На першому році життя дитина має реагувати на звернену мову, вступати в емоційний контакт із батьками, радіти, коли бачить маму чи тата. Важливо також стежити, чи намагається вона відтворювати звуки, склади або прості слова.

Кожна дитина розвивається індивідуально. Проте орієнтовно у 3–4 роки мовлення дитини стає більш зв’язним та зрозумілим. У 4-5 років відбувається засвоєння свистячих, шиплячих звуків. Далі – сонорні Р, Л. Якщо у 5-6 років якісь звуки все ще відсутні – варто звернутися до логопеда, щоб вчасно скоригувати мовлення перед школою.

Чи всі порушення мовлення можна виправити?

– Це залежить від складності випадку. Наприклад, коли у дитини є анатомічні особливості – розщеплене піднебіння чи «заяча губа» – навіть після операції не завжди можна досягти постановки чистого звуку. Подібна ситуація спостерігається і в хворих з атонічно-астатичною формою ДЦП: через м’язовий тремор або порушення координації органів артикуляційного апарату, вокальних судом вимова може залишатися нечіткою.

Утім, на заняттях зі спеціалістом мовлення можна суттєво покращити.

Які мовленнєві проблеми найчастіше зустрічаються у дітей сьогодні?

– Найпоширенішою проблемою нині є затримка мовленнєвого розвитку, розлад мовного розвитку. Якщо раніше батьки зверталися через неправильну вимову окремих звуків, то тепер дедалі частіше приходять зі скаргами: «дитина не говорить» або «здається, не розуміє мене».

Що є причиною таких проблем?

– Серед основних причин – фізіологічні порушення: наслідки ускладненої вагітності, пологових травм, порушення обміну речовин, генетичні фактори, патології центральної нервової системи. Часто трапляється і педагогічна занедбаність, коли дитині бракує живого спілкування з дорослими, читання, спільних ігор та емоційного контакту.

Чи можуть гаджети – планшет, смартфон, ноутбук – впливати на затримку мовлення у дітей?

– Так, безумовно можуть. Малюки, коли вчаться вимовляти перші слова, активно спостерігають за процесом мовлення дорослих: за рухами губ, язика; намагаються повторити рухи органів артикуляційного апарату. Під час переглядів мультфільмів «вимови слів» не видно, дитина не може навчитися правильно вимовляти звуки, слова. Тому надмірне користування гаджетами суттєво впливає на розвиток мовлення. Коли дитина багато часу проводить за мультиками чи іграми, вона менше спілкується з дорослими. А саме живе спілкування є ключовим для формування мови і розвитку мовлення.

Крім того, гаджети знижують мотивацію до мовлення – у дитини просто не виникає потреби щось просити, пояснювати чи розповідати. До цього додається ще й те, що багато сучасних мультфільмів занадто динамічні або агресивні, і батьки не завжди можуть повністю контролювати, що саме дивиться дитина.

Мультфільми можуть бути корисними, але лише у помірних дозах і під контролем дорослих.

Чому звуки «Р», «Л», «Ж», «Ш» часто важкі для вимови у дітей?

– Ці звуки вимагають гарно розвиненого артикуляційного апарату. Щоб правильно їх вимовляти, дитина повинна мати достатню силу та координацію мовних органів – язика, губ, щелеп.

Наприклад, для звуків «Р» і «Л» язик має підніматися високо вгору і «працювати» дуже активно. Якщо у дитини знижений тонус м’язів язика – він надто м’який або слабкий – то підняти його стає складно. Також причиною може бути коротка під’язикова вуздечка, яка обмежує рухливість язика.

Тобто складність вимови часто пов’язана не лише з тим, що дитина «не може», а з фізіологічними особливостями розвитку мовного апарату. Інколи достатньо однієї-двох зустрічей із логопедом: спеціаліст покаже та пояснить, і дитина швидко навчиться правильно відтворювати звук за наслідуванням.

Чи існує у логопедичній практиці поняття «пізно»? Бувають ситуації, які вже неможливо виправити?

– Ні, такого поняття немає. Ніколи не буває пізно. Якщо говорити про порушення звуковимови, то виправити цей недолік можна у будь-якому віці – і в дитини, і в дорослого. Головне – мати бажання працювати. Якщо порушення мови чи мовлення виникло внаслідок ураження головного мозку (інсульт, ЧМТ) – тут відновлення комунікації залежить від багатьох факторів, наприклад, тяжкості ураження мозку, стану пацієнта. Але постійні заняття з терапевтом мови і мовлення (логопедом) та виконання вправ вдома сприяють відновленню комунікації.

Які риси характеру допомагають вам знайти підхід до кожного малюка?

– Я дуже люблю дітей. Мені справді цікаво працювати з ними, адже кожна дитина – індивідуальність. Щоб знайти спільну мову, потрібно самому стати трішки дитиною: увійти в гру, розділити її емоції, зацікавити. Діти люблять гратися, тому на заняттях я часто використовую ігрові методи навчання.У роботі з дітьми головне – відчути кожного і знайти свій, особливий підхід. Це не формули, а серце й уважність. Інколи “ключик” відкриваєш одразу, іноді – з часом. Але без терпіння, щирості та щирого бажання допомогти цього зробити неможливо.

Бувають різні життєві ситуації – не завжди дитина може регулярно відвідувати логопеда. Що тоді можуть зробити батьки самостійно?

– Батьки справді можуть допомогти дитині вдома, але я все ж рекомендую хоча б раз звернутися до спеціаліста. Часто буває, що дитину приводять на обстеження зі словами: «Дитина погано говорить». Але під час діагностики ми фіксуємо наявність «червоних прапорців» і рекомендуємо звернутися на консультацію до невролога, або іншого спеціаліста.

Якщо труднощі пов’язані саме зі звуковимовою, логопед порадить, які вправи виконувати вдома й як правильно організувати роботу. Тому навіть одна консультація допоможе отримати чіткі рекомендації та спрямувати зусилля в потрібному напрямку.

Які найскладніші пацієнти і з ким важче працювати?

– Найважче працювати з людьми з сенсорно-моторною афазією: вони не розуміють зверненої мови і не можуть висловити свої думки. Інколи потрібно докласти багато зусиль для відновлення порушених функцій. Головне – рухатися поступово, крок за кроком, добираючи такі вправи, які пацієнт може виконати. Тоді він починає вірити у свої сили, і з’являється результат.

А як з військовими?

– Військові також проходять курси реабілітації. Були пацієнти з контузіями, травмами м’яких тканин обличчя, переломами кісток черепа. Внаслідок травм у пацієнтів було порушення ковтання та мовлення. Ми працюємо з ними над покращенням функції ковтання та можливістю відновити комунікаційні навички.

Чому не покидаєте школу чи лікарню, а працюєте одразу в обох місцях. Не важко?

– Я не можу обрати лише один вид діяльності. Ці дві професії частково пов’язані між собою і доповнюють одна одну. Покинути роботу, яку люблю, просто неможливо. Хоча іноді буває важко через проблеми зі здоров’ям.

Мій день дуже насичений: працюю з 8 ранку до 20 вечора, дорога додому займає пів години. Вчимо уроки з дітьми, а вечір використовую для перевірки зошитів та хатніх справ. І зранку - знову на роботу. Для мене робота – це і професія, і хобі. Неділя – єдиний день для відпочинку у колі сім’ї. Навіть під час відпочинку часто думаю про пацієнтів і планую терапію, аби досягти позитивного результату.

Читайте також:

• На Волині жінці видалили велику пухлину матки, зберігши можливість стати мамою
• На Волині медики врятували пацієнта з гнійним ураженням легені
• Рак грудей молодшає і стає агресивнішим: мамологи розповіли про ситуацію захворювання на Волині