48 поїздок в Україну: історія волонтера з Британії, який приїхав на Волинь попрощатися з другом-Героєм

Для Девіда Гастона це вже давно не просто волонтерство – Україна стала частиною його життя, пишуть на сайті міської ради.

Знайомство представників Ковельської громади з Девідом відбулося, на жаль, за сумних обставин. Він приїхав на похорон свого друга, воїна Володимира Карпука. І його виступ під час громадянської панахиди на площі Героїв Майдану був настільки проникливим і щирим, що захотілося дізнатися його історію знайомства з Україною ближче і подякувати за таку неймовірну підтримку.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Девід разом із дружиною вирішили: не можуть стояти осторонь, мають допомагати. Обоє багато років працювали в освіті, тож подумали, що можуть зробити. Орендували шкільний автобус, зібрали необхідні речі — і Девід вирушив у дорогу.

Він приїхав до польського Дорогуська, що на кордоні з Україною, — пункту прийому українських біженців.

«Там я побачив людей, які за одну мить втратили дім, звичне життя, майже все. Я багато подорожував світом, чимало бачив, але ці люди — вразили найбільше», — пригадує він.

Саме у Дорогуську Девід познайомився з ковельчанкою Валентиною (на світлині вона сидить поруч із Девідом), яка багато років мешкає неподалік Хелма і допомагала українцям із перекладом.

Зустріч із Валентиною та її родиною привела його з часом у Ковель, де він потоваришував із її мамою, братом Володимиром Карпуком. Згодом чоловіки стали справжніми друзями. Тоді ж, повертаючись із Дорогуська до Великої Британії,  він доправив  до Берліна родину з десяти осіб — маму та дев’ятьох дітей. За три місяці таких рейсів Девід допоміг перевезти понад 70 українських сімей.

«Після першої поїздки дружина подивилася на мене і сказала: «Ти будеш цим займатися і далі», — усміхається він.

Згодом разом із  колегами  зі США, Швеції та Канади вони розширили свою волонтерську діяльність — почали доставляти необхідне на схід України. Їхній маршрут був у Покровськ і Бахмут, де вже було дуже гаряче.

«Це був мій перший дотик до війни так близько. І щоразу, навіть зараз, так —мені страшно».

Згодом були Костянтинівка, Часів Яр та інші прифронтові міста.

У Девіда шестеро дорослих дітей, спокійне життя на пенсії у Великій Британії в затишному містечку Герефорд, безліч можливостей присвятити час собі. Але на запитання, чому знову і знову повертається в Україну, відповідає коротко:

«А хто, якщо не я? Я буду це робити, доки не закінчиться війна».

Девід розповідає: за ці роки працював із багатьма волонтерами, але якби довелося обирати одного — це завжди був би Володимир Карпук з Ковеля.

«Вова називав мене «мій англійський брат». Це найбільший комплімент, який я коли-небудь чув. У британській армії, у якій я служив сім років, кажуть: солдат живий доти, доки пам’ятають його ім’я. І скільки б мені не довелося прожити, я завжди пам’ятатиму Вову, бо він був справжнім другом».

Спілкуючись із Девідом, розумієш: він справді живе Україною. Тут у нього друзі — люди, які стали рідними. Та його місія — не лише доставляти допомогу. Повертаючись додому, він  розповідає своїм землякам про війну. Бо добре знає: коли змінюються заголовки світових новин, правда про те, що відбувається в Україні, не повинна зникати.

Міський голова Ігор Чайка та секретар міської ради Оксана Багнова подякували Девіду Гастону за його небайдужість, велике серце, відданість Україні та за те, що у найважчий для нашої держави час він залишається поруч.

Читайте також:

• 29-річному ветерану з Волині відновлюють обличчя після тяжкого поранення
• Від фронту до газових аварій: історія Андрія Макарчука з Волині
• Від автомобільної справи до фронту: історія бійця з Волині, який після поранення повернувся у стрій