79-річна волинянка виготовила сотні комплектів білизни для захисників

Про це пише Олена БИЧКОВА для видання «Нова доба»

«Спочатку я взялась в’язати шкарпетки, – каже Валентина Яківна. – Із сотню точно зв’язала. Вкладала і записочки із побажаннями Божого захисту, найшвидшої Перемоги. Дуже хотілось допомогти нашим воїнам, у мене самої двоє синів служать і внук.  А десь рік тому Валентина Павлівна Лисюк, яка очолює волонтерську діяльність у нашому селі, повідомила, що є запити на спідню білизну, треба щоб хтось шив. Мені донька про це сповістила, а я й кажу: «Тож я швачка, з радістю цим займуся».

Тканину для пошиття зносили до неї всім селом. Для цієї справи підійшла й постільна білизна, дехто й нову доставляв, колишню. Принесли і зразок, по якому й кроїть жінка. Згодом сказали, що потрібний адаптивний одяг.

«Ото накрою до десятка штук та й сідаю на другий день за машинку, липучки зазвичай на виробах із двох сторін пришиваю, – розповідає майстриня. – Їх мені внучка замовила  поштою. Добре, що Валентина Павлівна привезла великі бабіни ниток, бо ж маленьку котушку поставиш –  раз-два й немає».

Шиє Валентина Яківна на своїй старенькій швейній машинці, якій вже більше 60-років. Хоча й електрична є, та ця, перероблена з ручної на ножну, їй звичніша. Скільки-то вона на ній перешила! А придбали її  ще коли вона ученицею пішла у швейну майстерню в рідних Боровичах. Згодом закінчила училище у Кам’янець-Подільському, де й працювала швачкою, потім трудилася в Будинках побуту в Маневичах та Боровичах.

Обшивала рідних та знайомих. Не завжди могла купити одяг для своїх п’ятьох дітей. Пригадує ненька, як сину на випускний в школу шила костюм, бо ж не було де його купити. Дві доньки та три сини здобули вищі освіти, подарували десять онуків, п’ятеро правнуків. В селі шанують та поважають цю родину.

«Вже шість років як вдова, живу із сім’єю внучки. Родина в нас велика – без мене тридцять чоловік! – відзначає моя співрозмовниця. – Шити мені в задоволення, господарства не маю, здоров’я підводить – із паличкою ходжу, живу із сім’єю внучки. Минулоріч у листопаді  інсульт перенесла. Своєчасно до лікарів звернулась, тож нині продовжую улюблену справу, поки ще маю сили.

В неділю чи святковий день не можу дочекатися коли вони закінчаться, аби швидше сісти за швейну машинку. Зараз є замовлення на звичайні чоловічі труси, при потребі, коли тканина світла, то й фарбую їх у пральній машинці. Придбали мені для цього спеціальну чорну фарбу для тканин. Загалом вже до восьми сотень спіднього я пошила, все це передали до волонтерських центрів Колок та Луцька. Так всі гуртом й допомагаємо нашим воїнам, аби біда ця скоріш кончилась, аби пришвидшити перемогу», – завершує Валентина Яківна.

Читайте також:

• У Луцьку показали «35 днів оборони Торецька»: історія про мужність, братерство і реалії війни
• Пенсіонерка з Волині понад 10 років виготовляє ляльки-мотанки для допомоги ЗСУ
• Українсько-американська художниця створила новий мурал у Луцьку і розпочала збір для «Азову»