Після реабілітації повернувся на фронт: воїну, що проживав у Луцьку, просять посмертно присвоїти нагороду

Відповідну петицію на сайті Президента України зареєстувала Оксана Кінах.

Кінах Андрій Віталійович – вірний син своєї Батьківщини, для якого честь, справедливість та гідність були найкращими цінностями людини. У житті керувався принципом – почни з себе.

Народився 7 листопада 1979 року у місті Золочеві Львівської області. Проживав із сім’єю в місті Луцьку Волинської області. Отримав вищу освіту в Луцькому технічному університеті. Проходив строкову службу в прикордонній військовій частині у Великих Мостах, що на Львівщині. Тут навчився користуватися зброєю, освоїв фах кінолога, отримав звання «сержант».

Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, Андрій 24 лютого 2022 року добровільно пішов у військкомат, щоб стати на захист нашої Батьківщини. Був призваний на службу до складу 100-ї бригади ТРО, яку згодом переформували в 100-ту окрему механізовану бригаду Сухопутних військ ЗСУ.

Спочатку пройшов навчання з військово-тактичної підготовки, потім брав участь в укріпленні кордонів Волині. Згодом виконував бойові завдання, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на Житомирщині (березень-квітень 2022 року), н.п. Лиман, Краматорського району (квітень 2023 по квітень 2024 року), н.п. Очеретино Покровського району (квітень-травень 2024 року).

Перебуваючи в н.п. Діброва Луганської області (жовтень-листопад 2023 року), отримав поранення та мінно-вибухові травми, але після проходження реабілітації знову повертався на захист нашої держави, виконуючи свій обов’язок громадянина України.

На жаль, останнє бойове завдання виконав 21 серпня 2024 року в районі населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області. В період з 21.08.2024 р. по 20.03.2025 р. вважався зниклим безвісти. 21 березня 2025 року рідні отримали сповіщення, що Андрій загинув 21 серпня 2024 року внаслідок стрілецького бою, який розпочався зі сторони збройних формувань РФ.

Від моменту перебування у зонах активних бойових дій він ніколи не скаржився, що йому важко, навпаки старався підтримувати усіх, переконуючи, що все буде добре. Жодного разу не відмовився від виконання своїх обов’язків перед Батьківщиною.

На питання, чи не боїться йти на фронт, залишати дружину з дітьми, відповідав: «Не хочу, щоб москаль зайшов до моєї хати. Краще зупинити його там (на Донеччині)». На його плечах лежало чимало обов’язків, які він відповідально виконував.

Андрій був готовий до багатьох викликів долі, крім того, що доведеться бачити смерть свої побратимів і миритися з цим. Це боліло йому найбільше. Доводилось рятувати своїх хлопців, які стояли з ним пліч-о-пліч, не зважаючи на небезпеку та поранення. Щиро дякував Богу, якщо вдавалося евакуювати тяжко поранених та зберегти їм життя. А траплялися випадки, коли безжальна смерть забирала друзів чи товаришів.

Відзначений в боях наступними нагородами:

• Медаллю «За вірну службу» IІI ступеня (наказ №2261 командувача Сил територіальної оборони Збройних сил України);
• Нагрудним знаком Учасника бойових дій «Ветеран війни», серпень 2023 року;
• Відзнакою командира Оперативно-тактичного угрупування «Лиман» «Знак доблесті», наказ № 132 від 23.09.2023 р.
• Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест», наказ № 2261 від 28.09.2023 р.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджений Орденом «За мужність ІІІ ступеня» Указом Президента України № 500/2024 від 02.08.2024р.

У травні 2025 року рішенням сесії Сокальської міської ради Андрію Кінаху присвоєно звання «Почесний громадянин Сокальської міської територіальної громади» (посмертно).

Підтримати петицію можна за посиланням.

Читайте також:

• Попри поранення продовжував службу: волинянину просять посмертно присвоїти державну нагороду
• Так і не встиг побачити сина: історія Героя з Волині
• Вистояв у пеклі війни, але смерть наздогнала вдома: Герою з Волині навіки 44