«Врятував побратима ціною власного життя»: на Волині попрощалися з 25-річним Героєм Андрієм Лавренчуком

Про це інформує Рожищенська міська рада. 

Андрій Лавренчук народився 29 травня 2000 року у великій та дружній родині Валерія та Оксани Лавренчуків з села Навіз. Він був третьою дитиною серед дванадцятьох дітей – мав шістьох братів і п’ятьох сестер. У сім’ї змалку навчився цінувати родину, підтримку та відповідальність.

Після закінчення школи Андрій обрав технічний фах і вступив до 6-го вищого професійного училища, нині – Волинський фаховий коледж Національного університету харчових технологій, де здобував спеціальність «Комп’ютерна інженерія». Його знали як енергійного, наполегливого та розумного юнака, який завжди старався досягати поставленої мети.

Певний час Андрій працював за кордоном, а після повернення понад три роки трудився на підприємстві «Kromberg & Schubert Ukraine».

У серпні 2025 року Андрій одружився зі своєю коханою Софією. Молоде подружжя жило в Луцьку, будувало плани, мріяло про спільне майбутнє, яке безжально перекреслила війна.

Уже 19 грудня 2025 року Андрій став до лав Збройних сил України. Він поповнив 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду, де служив снайпером. Сумський, а згодом Запорізький напрямки – пекло боїв він бачив на власні очі, але рідних оберігав від хвилювань до останнього.

Матір загиблого воїна згадує його як надзвичайно щирого, енергійного, але замкнутого у своїх переживаннях сина. Усі труднощі фронту він носив у собі. Коли зв'язку довго не було і рідні просили дати номер командирів, аби дізнатися бодай щось, Андрій незмінно відповідав:

«Не потрібно ніяких номерів. Якщо щось станеться – вам подзвонять».

21 травня 2026 року телефон Андрія озвався востаннє. Але звідти пролунав не його голос. Побратим повідомив рідним найстрашнішу звістку. 25-річний снайпер загинув поблизу населеного пункту Іскра Волноваського району на Донеччині під час виконання бойового завдання.

Йому було лише 25…

У четвер, 28 травня, у селі Навіз до рідного дому Героя прийшли сотні людей: військовослужбовці, друзі, односельці та християнська громада. Присутні не стримували сліз, молитовно підтримуючи родину та щиро розділяючи з нею цей глибокий біль втрати.

Особливо щемливими були слова побратима Миколи, родом з Луцька, який приїхав з передової, аби провести друга в останню дорогу.

«Андрій був дуже мужнім, хорошим воїном, завжди підтримував у будь-якій ситуації. Але так сталося, що, рятуючи пораненого побратима, він віддав власне життя. Андрій був лідером нашої групи, мав стати командиром відділення», – з неприхованим смутком розповів військовий.

Саме завдяки жертовності Андрія поранений побратим залишився живим. І цього дня під час прощального богослужіння не раз лунали слова зі Святого Письма, які стали суттю його подвигу: «Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх».

Зі щирими молитвами до Господа, співом християнських пісень, словами духовної втіхи від служителів та з усіма військовими почестями Андрія Лавренчука поховали на кладовищі у Навозі.

Державний прапор, яким була вкрита домовина захисника, військові передали дружині Героя Софії – як вічний символ держави, за яку її чоловік віддав найцінніше.

Сьогодні у скорботі схиляється вся громада. Немає таких людських слів, які б змогли втамувати біль батьків, дружини, братів, сестер і всіх, хто любив Андрія – цей зболений стан може зцілити лише Господь. Пам’ять про його світле життя та подвиг житиме у вільній Україні, а рідні плекають непохитну християнську надію на радісну зустріч із ним у небесних Божих оселях.

Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родині захисника. Світла пам'ять Герою!