Брати-сироти воювали разом. Життя молодшого вирвала жорстока смерть: історія Героя з Волині

Про це пише газета «Полісся».

Олег і Сергій були заніжені дбайливим доглядом, огорнуті батьківською любов’ю, діти, але їм занадто рано довелося подорослішати. Сергій навчався у 10 класі, старший на 2 роки Олег уже здобував фах маляра-штукатура, коли від виснажливої хвороби померла мама Світлана.

Менше року тому не стало і батька. Втрати найрідніших людей лишили глибокий слід у молодих серцях. Та це тільки зблизило братів: що в дитинстві, що в більш зрілому віці вони стояли один за одного горою і все робили разом. Тож, коли довелося ставати на захист України, поповнили ряди війська удвох.

Як не намагався Олег переконати молодшого брата скористатися шансом лишитися вдома, Сергій не схотів розлучатися з єдиною рідною душею в цьому світі за жодних умов. Відтак брати пройшли навчання у Польщі і ввійшли до складу формування Сил спеціальних операцій ЗСУ, яке, зокрема, спеціалізувалося на розвідці, проведенні штурмових операцій та рейдів у тилу ворога. Життя Сергія Гембіка обірвалося 6 січня під час виконання бойового завдання в Курській області. У певний момент протистояння Олег прикрив меншого брата собою, але в долі були свої плани.

«Сергій був дуже спокійним, тихим хлопчиною. Товариський, щирий – він ніколи не відмовив у допомозі і бажав усім добра. У нього було нелегке життя, але він був прекрасною людиною, – розповідають крізь сльози однокласники. – Відколи усвідомлюю себе, з того часу пам’ятаю і його. Це був той друг, що чекає тебе коло ліжка, поки ти спиш на денний сон. Друг, який чатує тебе коло магазину по дорозі до школи, аби не пропустити, коли ти будеш іти. У початковій школі він пробував писати вірші і навіть зачитував їх мені. На жаль, з плином часу не пригадую тексту, але добре мені запам’яталося, що вони дуже гарно римувалися… Вдвічі складно сприйняти його загибель, адже крім однокласників і односельчан у нього практично нікого не залишилось. Через тяжке поранення Олег знаходиться в госпіталі, тому теж не зміг попрощатися з братом», – ділиться почуттями і щемкими спогадами про найкращого друга дитинства Яна Ковальчук.

Загибель завжди життєрадісного і добродушного Сергія стала справжнім потрясінням і гіркою втратою для тих, хто хоч трохи його знав. Невисокий на зріст, худорлявий, можна сказати тендітний, з іскринкою в добрих очах – він наче за замовчуванням прихиляв до себе людей. І навіть військове прізвисько «Пахан», як називали воїна побратими, звучить по відношенню до нього наче ніжно, авторитетно. А ще він володів неабиякою силою духу і багато жартував, не боявся майбутнього і пережитого. Тільки ризик втратити брата міг вибити його з рівноваги.

«Світла дитина була. Навдивовижу добрий, ніколи на нього ніхто не жалівся. Скільки життя попереду було. Мав надію одружитися, хотів привезти дівчину познайомитися. На жаль, не склалося. Поліг за Батьківщину, – з неприхованим болем у словах переживає втрату хрещеника Галина Хомич. Каже, брати Гембіки завжди були нерозлучні. Працювали разом вдома, прикривали один одного на передовій, адже на позиції, як завше, неодмінно ішли удвох. Не раз завмирала душа хрещеної матері, коли тижнями брати не виходили на зв’язок, а останні звістки й зовсім розбили серце».

Переживши уже щонайменше 2 операції, Олег Гембік наразі не турбується відпочинком, а прагне помститися ворогу і його поплічникам за «вирвану» половину свого серця. Яке б рішення не прийняв захисник, Сергій вестиме його земним шляхом із першою вечірньою зірочкою, яка зустріла його душу, і сміятиметься із шкільних портретів, зігріваючи пронизливо-добрим поглядом і світлим спомином. Навіки його «малий» брат.

Іванна ВЕЛИЧКО, село Велика Глуша.

Читайте також:

• За 9 місяців служби жодного разу не був у відпустці: захиснику з Луцька просять посмертно присвоїти державну нагороду
• Важке поранення забрало молоде життя: на Волині відкрили меморіальну дошку Герою
• Не встиг отримати за життя: дружині полеглого Героя з Волині вручили нагороду