Чемпіонат світу, суперечки суддів і тріумф: як волинянин виборов «бронзу» у Парижі

Про каратиста розповідає «Нова доба».

Тимофій Миткалик народився у вересні 2007 року. Навчався у Маневицькому ліцеї № 1 імені Героя України Андрія Снітка, а після 9 класу вступив до Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні. Наразі працює зі своєю мамою Ольгою в Маневичах і активно займається карате.

Спорт у житті Тимофія з’явився ще в дитинстві. У восьмирічному віці він почав відвідувати вільну боротьбу у Ковелі. Це місто було йому знайоме, адже там проживає його бабуся Олена. Декілька разів на тиждень хлопець їздив на тренування автомобілем разом із батьками або автобусом, часто залишаючись на ніч у бабусі. Саме боротьба дала хороший фізичний фундамент, силу, витривалість, але згодом він зрозумів, що більше прагне займатися ударними видами спорту.

«Боротьба мене загартувала, але хотілося більшого – швидкості, різких ударів, можливості проявити себе в реальному двобої», – каже Тимофій.

З десяти років він почав відвідувати секцію кікбоксингу в Маневичах, яку вела тренерка Вікторія Мазурок. Вона працювала у військкоматі, була майстром спорту з кікбоксингу та займалася з дітьми в Маневицькому районному будинку культури.

«Тренування тривали півтора року, але після того, як Вікторію перевели служити в Ратне, секція припинила роботу, – пригадує парубок. – У сьомому та восьмому класах я не  полишав спорт і займався боксом у Маневицькому ліцеї № 2, де тренування проводив учитель фізкультури Анатолій Романович Попович, на жаль, нині вже покійний».

Восени 2024 року в Маневичах відкрився клуб «Любарт», і вже в жовтні Тимофій почав там займатися.

«З відкриттям клубу мені випав шанс спробувати себе в новому для мене виді єдиноборств – карате. Збираємось на другому поверсі Центру культури та дозвілля, розкладаємо мати, проводимо розминку. Потім відпрацьовуємо удари, комбінації, а наприкінці – спаринги або силові вправи, – описує тренувальний процес Тимофій. – Наш наставник, 68-річний Олександр Олександрович Крисько – заслужений тренер України. Його донька – чемпіонка Європи та світу. Він справжній професіонал, завжди пояснює все спокійно і підтримує нас».

Перші бої з карате для Тимофія відбулись у Маневичах. Після цього він поїхав до Праги, де змагався у класичному карате.

«Там удари не наносяться, а імітуються. Це було трохи незвично, бо я звик до повного контакту, – сміється хлопець. – Далі був Чемпіонат України, на якому я виступав у двох категоріях і здобув два «золота».

Після Чемпіонату України постало питання про участь у світових змаганнях у Парижі. Тренер відібрав лише одного спортсмена з клубу «Любарт» – Тимофія. Спочатку планувалося, що до Франції поїдуть ще двоє хлопців, але вони не змогли проявити себе на чемпіонаті країни, і тренер вирішив їх не брати.

21 лютого молодий спортсмен разом із Олександром Криськом вирушив автобусом до Варшави, а потім вперше у житті сів на літак і полетів у Париж.

Першого дня маневичанин погуляв по центру Парижа й емоційно готувався до змагань.

«Другого дня з самого ранку відбулася процедура зважування. Оскільки мої поєдинки мали проходити ближче до обіду, я повернувся до готелю, добре поїв та ліг відпочити. Проте графік змінили – мій бій перенесли на раніше. Тренер терміново подзвонив і сказав: «Швидко збирайся, твій бій уже!» – захоплено пригадує Тимофій Миткалик.

Перший поєдинок Тимофій провів із англійцем, якого переміг із рахунком 6:3. Зізнався, що було важко, але не через суперника – а тому, що поїв перед боєм.

Наступним противником став француз, якого активно підтримували трибуни. Перед фінальним свистком рахунок був 6:5 на користь українця, і він чекав на підняття своєї руки. Але один із суддів неочікувано додав французькому спортсмену ще одне очко, зрівнявши рахунок – 6:6, і перемогу віддали господарю змагань. Тимофій був неприємно вражений, але діватись було нікуди. Після цього йому довелося битися не за золото, а за бронзу. Він вийшов  на бій і зробив свою справу технічним нокаутом у першому раунді, ставши бронзовим призером Чемпіонату світу.

«Чемпіонат проходив на великій арені дзюдо, глядачів було чимало. Організатори ставилися до нас, українців, із повагою. Зазвичай у таких змаганнях беруть участь тільки ті, хто має паспорт спортсмена відповідної федерації, а нас пропустили просто за українськими паспортами. Усі нас вітали та підтримували, говорячи: «О, Україна, гуд!», – каже спортсмен. – Після змагань до тренера підходили судді й організатори, щоб дізнатися більше про мене. Певно, мої виступи не залишилися непоміченими, а тренер сказав, що якщо я захочу розвиватися професійно, то допоможе з кар’єрою, навіть за кордоном.

Батьки молодого каратиста – Олег та Ольга Миткалики – також повністю підтримують сина.

«Саме тато мене й віддав у спорт. А мама… Вона дуже хвилюється. Тому я ніколи не кажу їй, коли виходжу на бій. Тільки після поєдинку телефоную: «Мамо, все добре. Я переміг». Мій молодший брат Матвій теж займається карате. Тренер хотів узяти його до Франції, але мама була проти, сказавши, що нехай ще трохи позаймається».

Друзі теж підтримують Тимофія.

«Якщо це не дуже далеко, вони їдуть зі мною. А під час поєдинків кричать на весь зал: «Давай, Тіма!». Це дає величезну мотивацію».

На питання, як українці перемагають своїх суперників, маючи доволі скромні умови для тренувань у порівнянні з європейцями, Тимофій сміється: «Напевно, ми просто безстрашні…».

Вже після розмови із хлопцем стало відомо, що кілька спортсменів клубу «Любарт», серед яких і Тимофій, відібрані на Чемпіонат Європи в Сан-Маріно (Італія), котрий відбудеться 8-12 травня. Тож уся Маневицька громада вболіватиме за нашого чемпіона.

Читайте також:

• У Луцьку розпочали тренування з волейболу сидячи для ветеранів та військових на реабілітації
• Як подружжя тренерів з Волині допомагає дітям ставати чемпіонами з багатоборства
• Зник за кордоном: волинський коментатор розповів про дискваліфікацію українського спортсмена