Червоні, жовті, рожеві, помаранчеві, зелені, і навіть чорні: на Волині подружжя вирощує «томатне царство»

Про це пише газета «Наше життя».

«Цьогоріч наша хатина зустрічає ювілей, адже зведена була моїм прадідом Дмитром Корнійовичем Тимощуком рівно 80 літ тому, у далекому 1943 році, — каже господиня. — До слова, історія будівництва досить цікава. Прадід у Першу світову війну потрапив у полон, там опанував німецьку, і через багато літ йому це стало у пригоді. Після війни повернувся додому, працював, помаленьку заготовляв дерево на майбутню хату. Тут знову почалася війна, невдовзі наш край потрапив під нацистську окупацію. Німці, як відомо, дороги вимощували деревом, от і прадідів будматеріал теж хотіли забрати. Він підійшов до одного з офіцерів, почав просити, щоб не забирали, бо це на помешкання. Той подумав і сказав, мовляв, раз на хату, то бери і будуй, але не зволікай. Зібрали толоку з односельців і за три тижні, вважай, звели. Дерева трохи забракло, то німець ще дозволив добрати, щоб завершити будівництво».

На цьому обійсті жінка народилася і виросла. Після школи навчалася у Володимир-Волинському педагогічному училищі на педагога-психолога, по закінченні у 1977 році направили на роботу у Ковель. Заочно здобула вищу освіту. Довгий час працювала за спеціальністю: і вихователькою, і дитсадок у місті залізничників очолювала. Згодом настали лихі дев’яності…

«Раніше за дошкільними закладами були закріплені підприємства-шефи, які допомагали з ремонтами, забезпеченням усім необхідним, — пригадує Тетяна Володимирівна. — Далі почалася економічна криза, багато господарських структур закривалися, працювати ставало дедалі сутужніше, адже вимоги до роботи дитсадків лишалися, незважаючи на безгрошів’я. Врешті не витримала, полишила цю роботу й почала, як і багато вчорашніх педагогів, займатися підприємницькою діяльністю». Григорій Олександрович, чоловік співрозмовниці, у той же час почав їздити на заробітки до Росії. Був період, коли вони там працювали і проживали обоє, але згодом вирішили повернутися на рідні терени, а у 2015 році перебралися до Руди, змінивши міську метушню на тишу, спокій і розкішну сільську природу.

Характерно, що двір та присадибні ділянки нашої співрозмовниці буквально потопають у квітах — айстрах, жоржинах, хризантемах, чорнобривцях. А ще — у різноманітних городніх культурах: базиліку, шпинаті, квасолі, огірках, моркві, столових буряках, цибулі, картоплі. Щось із цього переліку росте у теплиці, щось — на відкритому ґрунті.

Окрема тема — томати, які займають добрих три сотки землі. Від розмаїття сортів, кольорів і відтінків, як мовиться, очі розбігаються — червоні, жовті, рожеві, помаранчеві, зелені, і навіть чорні, які за кольором близькі до баклажанів. Щодо останніх, то, якщо чесно, автор навіть й гадки не мав, що такі взагалі бувають...

«Ще коли жили у Ковелі, старалася вирощувати огірки, помідори. Звісно, не в таких масштабах, як тут, — розповідає про своє захоплення Тетяна Володимирівна. — Певно, любов до городництва закладена у генах, і через певний час вони «прокидаються». До такого висновку приходжу, бо мій дідусь у колгоспі очолював городню бригаду. Тато теж займався: і помідори вирощував, і редиску, і картоплі по два врожаї упродовж року збирав, розсаду різноманітну плекав. Ще досі у нас є два великих ящики, які лишилися від нього, їх тільки ремонтуємо при потребі і використовуємо у роботі, зокрема, навесні там вирощуємо розсаду, а потім пересаджуємо».

Помідорами у Руді подружжя займається вже давно. Зазвичай висаджують по кілька сотень стебел сорока різних сортів. Останні кілька років навіть продають: навесні розсаду, влітку — врожай.

«Щоправда, продаємо не заради прибутку, а для того, щоб повернути витрати на вирощування, — каже жінка. — Значну частину просто роздаємо: доньці, сестрі, родичам, сусідам, свасі. Та й самі споживаємо багато томатів і продуктів з них: консервуємо, томатний сік, кетчуп, аджика тощо».

Цікавлюся у співрозмовниці, як же вдається добиватися і врожаю, і чудового смаку, адже помідор за великим рахунком, не поліський овоч, йому більш комфортно у південних регіонах нашої країни.

«Це й зрозуміло, тому потрібно весь час обробляти, починаючи ще з насінини. — ділиться Тетяна Володимирівна. — Посівний матеріал стараємося брати у селекціонерів. Перед посівом обов’язково знезаражуємо. На стадії розсади, яку тільки пересадили, проводимо обробіток препаратами від стресу, а далі вирощуємо за звичною схемою. Щоб плоди наливалися і мали гарну цукристість, слід додавати калієву селітру: або по листу, або підливати, а на початку росту ще треба додавати кальцієву селітру (столова ложка на 10 літрів, і підливати по 1 л під кущ) — тоді не буде вершинної гнилі. Зауважу, свої томати стараємося обробляти біопрепаратами, вони цілком безпечні: вже через дві години після обприскування плоди можна споживати. Зокрема, досить ефективним є препарат фітоспорин. «Хімію» стараємося не використовувати — її вже пускаємо у хід, якщо через різку зміну погодних умов, наприклад, похолодання, затяжні дощі є загроза рослинам. В такому разі помідори не вибираємо протягом 12 днів.

Для підживлення також використовуємо компост — його готуємо у спеціальних ящиках, куди складаємо різноманітні рослинні відходи — те, що люди зазвичай викидають або спалюють».

Жінка розповідає, що у своєму хобі вона далеко не самотня. Регулярно спілкується, переймаючи чийсь досвід і передаючи свій, з однодумцями у соцмережах. Дуже багато допомагає чоловік Григорій Олександрович.

«Якби не він, не мала б я цього «томатного царства», — каже. — Взяти хоча б елементарне — полив. Крапельного у нас немає, все вручну доводиться робити. Також Григорій висіває насіння, пересаджує розсаду, підживлює, кропить препаратами. До речі, про поливання. Помідор — така культура, яка потребує поливу в основному тоді, коли наливаються плоди. Йому достатньо літрів 3-4 під кущ, і 10 днів можна не поливати. Кожен день, як огірки, робити це не обов’язково».

Спостерігаючи, з якою любов’ю і захопленням господиня розповідає про своїх «підопічних», припускаю, що напевно це позитивна енергія педагога, яку вона свого часу через життєві обставини не змогла віддати дітям, знайшла вихід у рослинницькому хобі.

«Певним чином ви праві, — усміхаючись, каже Тетяна Володимирівна. — Тепер, крізь плин років, я добре розумію свого тата, який, повертаючись з роботи, найперше йшов не до хати, а до парників. Мама, бувало, й сердилася, мовляв, ніякого заняття більше нема. Тепер і я так само плекаю і доглядаю свої томати».

Наостанок прошу кілька порад для тих, хто ще тільки робить перші кроки у вирощуванні помідорів у наших поліських умовах.

«Перш за все слід купувати якісне насіння у перевірених продавців, і це не завжди може бути магазин, — каже жінка. Також потрібно визначитися із сортами, які дають гарний кінцевий результат, високий врожай і мають стійкість до хвороб. Зважаючи на те, у нашій волинській місцевості сортові помідори дуже вибагливі, часто хворіють, я б радила садити гібриди: Інкас Ріо-Фуего, РіоГранде, Бобкат. Толстой, Оберіг, Зелений Ківі, Десперадо. Крім того, слід виробити правильну схему догляду. І, звісно ж, треба любити цю справу, інакше нічого не вийде».

Сергій МАРИНЬОХА

Опубліковано з дозволу редакції газети «Наше життя».

Читайте також:

• Незвичний урожай: на Волині викопали картоплину у формі серця
• Вагою понад 10 кілограмів: волинянин упіймав дві велетенські риби
• Село іде на «мінус»: на Волині стартував сезон збору картоплі