«Човен розстріляли, думав, потону»: тяжко поранений воїн з Луцька розповів, як 12 днів виживав на острівці
Роман Романчук - військовий з Луцька. Нині чоловік уже три місяці проходить лікування у військовому госпіталю.
Його історія війни – як зі страшного фільму, і неабияк нагадує відомий роман Дефо «Робінзон Крузо». Утім історія Романа повністю реальна і незрівнянно трагічніша – він 12 днів і 12 ночей прожив на невеличкому острівці на окупованому лівобережжі Херсонщини.
Про це йдеться у сюжеті 12 каналу.
Він 12 днів без їжі, води, зв'язку жив на острівці посеред крижаної води на лівобережжі в Херсонській області. Над його головою постійно літали ворожі дрони і гради, а його руки й ноги стікали кров'ю від важких ран.
Сам чоловік із Рівненщини, після армії переїхав у Луцьк. Тут одружився, народився син. На життя Роман заробляв за кордоном, коли почалась велика війна, він саме був у Польщі.
«То, певно, третій день наш робочий був тільки. По новинах те все. Я спочатку не вірив, що реально бомблять, думав, фейки», - пригадує військовий.
26-лютого він вже був в Україні, 27-го – у військкоматі. Більше року чоловік служив на Луцькому аеродромі, згодом у 35-й бригаді штурмовиків потрапив на Херсонщину. Перше завдання – пливти на Кринки – окуповане село на лівому березі Дніпра в Херсонській області. Через постійні обстріли дістатися туди, каже Роман, було вкрай складно. Але хлопцям таки вдалося. Там Роман отримав перше важке поранення.
«Розпороло мені руку до кістки, поперебивало сухожилля, бо аж пальці поскручувалися», - розповідає захисник України.
Ворог нещадно гатив, тому евакуювати Романа і ще декількох поранених хлопців змогли лише на четвертий день. Утім і цей порятунок росіяни зірвали.
«Пару хвилин пропливли і тоді лодку розстріляли. Зразу в мотор, щоб далі не відпливли, і далі почали стріляти по нас. Там мені стегно перебили. І потім зразу лодка загорілася і мусили вискакувати з тої лодки. Думав, що вже потону. А що ж – одна рука, одна нога», - зізнається Роман Романчук.
Як виявилось, і друга нога не ціла – перелом. Дивом чоловік доплив до берега. Всі, хто міг ходити, згадує, рятувалися, як могли, а він – мокрий, холодний, закривавлений, приліг на маленькому острівку серед води. То була рання весна, навкруги – крижана вода.
«У першу чергу турнікет собі на стегно наклав, щоб кров зупинити. Трохи посидів, може з пів години, розумію, що вже нікого немає, ніхто не знає, що я там знаходжуся, розв'язав того турнікета і зразу вирубився. Я думав, краще кров'ю стекти, аніж потім мучитися. Але потім прокидаюся, бачу, що нічого не получилося. І вже треба було щось робити» - зізнається чоловік.
Ні телефона, ні рації, ні їжі, ні води. Кілька днів він пив з річки, від ворожих розвідувальних дронів ховався між невисоких дерев і кущів.
«На третій день дрон почав наді мною літати, я спочатку ховався від нього, капюшона накинув, щоб менше було видно. Я побачив, що збоку впало щось, я думав – скид, що вже всьо, але нічого не зривалося. Я глянув – щось в обгортці, щоб не змокло, і тоді поняв, що то наш», - додає захисник.
Відтоді український дрон навідувався до Романа щодня. Так побратими йому доставляли ліки, воду, енергетичні батончики, рацію. Самі ж військові змогли дістатися до чоловіка аж на 12-й день.
Порятунок Романа тривав від ранку до пізнього вечора – по суші, річках, лісах. Роман тоді вже був у важкому стані, увесь цей час військові несли його на собі.
«Знесилений, рука гнила на половину, стегно перебите. Але нічого, тримався. Ми там трошки відійшли вглиб тих посадок між річечками і там вже сіли перепочити, то мені тоді вкололи знеболююче», - пригадує військовий з Луцька.
У Херсонській лікарні перша ампутація – руки. Ноги Роман втратив в Одесі – коли почали сохнути пальці й взялась гангрена. У Луцьку – операція на стегно, лікування і довгий процес підготовки ніг до протезів.
Нові ноги Роман отримав лиш тиждень тому.
«Ноги пристосовуються помаленьку. Зразу то взагалі стати не можна було, з непривички все жало, все боліло. Але по чуть-чуть – один день трошки, другий день трошки – і вже можна пройтися навіть», - каже лучанин.
Нову руку Роман ще не отримав, чекає. А поки – щосили старається навчитись ходити, аби назавжди відмовитись від крісла колісного, вийти за межі госпіталю, повернутись додому і своїми ногами піти із сином на прогулянку.
Читайте також:
- 34-річний прикордонник з Волині вижив у пеклі війни, а загинув на мирній території
- Військовий лікар з Волині розповів про медевакуацію і порятунок бійців з передової
- Втратив ногу, отримавши поранення під Бахмутом: мужньому воїну з Волині потрібна допомога
Будь в курсі усіх новин
