34-річний прикордонник з Волині вижив у пеклі війни, а загинув на мирній території

Для інспектора прикордонної служби Михайла Ковальчука рік у війську в лавах 100-ї бригади ЗСУ добігав до завершення. Зі свого чергового та, як згодом стане відомо, останнього бойового завдання воїн не виходив на зв’язок із рідними десять діб. Воїн після штурму ворога залишився живим, - пише газета Полісся.

Щоправда отримана раніше травма ноги, до кінця була не загоєна, без повноцінної реабілітації з новою силою продовжувала дошкуляти солдатові, створюючи йому додаткові труднощі. Для того, аби нарешті їх вирішити, зморений від болю захисник разом із побратимом відбув на лікарський огляд до одного із київських медзакладів.

Невдовзі Михайло мав повернутися назад у жерло війни, на Куп’янський напрямок. Та лиходійка доля розпорядилася інакше: під час перетину дороги у столиці 6 серпня його на смерть збила машина.

Михайло народився у звичайній селянській сім’ї. Тато, Макар Васильович, працював у місцевій школі учителем історії. Давно він відійшов у вічність. Мати покинула цей світ два роки тому. Єдиним родичем Михайла залишився старший брат Іван. Лише з ним ділився він найпотаємнішим, обговорював нелегкі солдатські будні та плани на майбутнє після нашої Перемоги.

Несподівано Іван осиротів… Колючим жаром обпекла його душу чорна звістка про загибель найріднішої людини. Тепер берегтиме в пам’яті лише світлі і добрі спогади про молодшого брата.

«Він був спокійний, але водночас войовничий і беззаперечно налаштований в мирне завтра України. Не боягуз невиправний оптиміст. Реагуючи на будь-яку проблему гучним грубим голосом, Михайло у притаманній йому манері завжди вислуховував розповідь співрозмовника і підкріплював її словами: «усе буде добре». Осиротів наш рід й тому, що брат так і не одружився, тож не залишив після себе нащадків”, — з жалем розповідає Іван Ковальчук.

Усім селом провели в останню дорогу солдата воєгощанці. Йому назавжди — 34 роки. Воїна поховали з усіма військовими почестями. Коровай, що гірчив присмаком втрати молодого життя, розділили не на весіллі, а на похмурому цвинтарі. Рідна земля прийняла в свої холодні обійми тіло захисника. Тепер він навічно з Небесною вартою.

Леся МІНІБАЄВА.

Читайте також:

• Незадовго до вибуття на фронт встиг одружитись: історія молодого Героя з Волинського прикордонного загону
• Нікому з рідних не сказав про рішення йти на фронт: на війні героїчно загинув батько п'ятьох доньок і дідусь п'ятьох онуків з Волині
• «Уві сні повідомив, що живий, та не може подзвонити, бо немає телефона»: Герой України з Волині загинув в Авдіївці