Чудеса зі злакового стебла: як волинські майстри заготовляють матеріал для соломоплетіння
Майстриня Марія Кравчук із села Туличів Турійської громади розповіла, як заготовити матеріал для давнього українського ремесла - соломоплетіння.
Цього року різними злаковими культурами господарі засіяли орієнтовно 10 соток, - розповіла Суспільному жінка.
«Найкрасивіша квітка — колосочок»
Марії Кравчук — 70. Вона заслужена майстриня народної творчості України, художниця та вчителька. Понад 40 років займається плетінням виробів із соломи.
Для своїх виробів майстриня щороку засіває неподалік дому поле із різними видами зернових. Один із видів пшениці, який, з її слів, давно ніхто не сіє — це спельта.
Каже, що любить цей давній вид пшениці за красиві колоски та довгі міцні стебла.
«Її чомусь зараз не використовують. Не знаю, можливо спельту не зручно збирати сучасним комбайном. Взагалі найкрасивіша квітка в моєму житті — це колосочок. Зі злакового стебла можливі різні чудеса, різні форми, які тільки є в природі», — говорить Марія Кравчук.
Найкращим часом заготівлі соломи для плетіння майстриня називає період, коли злакові ще квітнуть. Тоді їхні стебла більш міцні. Хоча, вважає, що зараз вони гарніші, завдяки тому, що мають красивий жовтий колір
Зі слів Марії Кравчук, з усіх видів злакових можна плести, але вона працює в основному із житом, бо воно має довше і тонше стебло. Різні його частини підходять для різних видів плетіння.
«Можна й овес брати в роботу, але з ним я не працюю. Коли його намочуєш, то він не стоїть, а падає і це не зручно в роботі. Найкрасивіший за кольором є ячмінь. Він білесенький, але дуже низький. Його можна використовувати, як якусь невеличку частинку для чогось. Намиста або аплікації», — каже майстриня.
Частину поля засівають гібридом жита та пшениці — тритикале. Каже, що цей злак використовують для виготовлення дідухів та вінків, бо має рівні міцні колоски.
Але зрізати їх треба, коли тритикале ще зелене, бо пізніше колос починає хилитися. Зараз його ріжуть хіба для насіння.
«Це дуже стійкий вид. Він не падає, не хилиться. Він хороший для букетів, але стебло занадто тверде, з нього погано плести», — продовжує розповідь Марія.
«Іван казав, що ніколи не буде цим займатися»
Плетіння із соломи — це ремесло й художня творчість, а ще праця на цілий рік, розповідає Марія Кравчук. Каже: весна та літо — це більше час для заготівлі матеріалу, а не творчості.
Більшість польових робіт узяли на себе сини Марії — Василь та Іван. Крім цього, старший син Іван вже понад 20 років теж займається плетінням.
«Іван, коли був студентом філологічного факультету, то казав, що ніколи цього робити не буде. А коли закінчив університет, то все стало навпаки. Тепер він аже, що плете краще за мене», — розповідає Марія Кравчук.
Зі слів Івана, після збору соломи їхня домівка стає схожою на клуню, бо скрізь розкладені снопи із соломою. Усе зібране спершу несуть на горище, щоб добре висушити.
Зі слів Івана Кравчука, на вулиці солома висихає краще, але може зіпсуватися, якщо піде дощ, тому її сушать на горищі.
«На горищі крім злакових є льон і квіти різні. Температура настільки сильна, що воно висихає за кілька днів. Ми заготовляємо більше, ніж нам треба. Мама носить на роботу в школу солому. Інколи до нас звертаються, щоб ми вислали для павуків, майстеркласів», — розповідає Іван Кравчук.
«Я віддаю честь цьому полю і стеблу»
Марія Кравчук розповідає: 1976 року, після закінчення Львівського училища прикладного мистецтва, пішла працювати художницею-оформлювачкою у відділення зв'язку.
Тоді теж не могла подумати, що все життя присвятить полю і соломі. Але вважає, що це не просто так, бо поле колись врятувало її рідних.
«Я віддаю честь цьому полю і стеблу. Під час Другої Світової війни моє село Туличів спалили німці. Моя бабуся, невістка з двома дітьми й моя тітка рідна Надя втекли в поле і там залишилися живі», — каже Марія Кравчук.
Скільки видів плетіння вона опанувала — ніколи не рахувала. Каже, що головне вміти їх поєднувати й створювати форми.
Каже, що завдяки своєму авторському стилю і багаторічній праці, об'їздила понад 15 країн, відвідуючи різноманітні виставки та фестивалі. Нещодавно повернулася із Хорватії.
«Я роблю те, що мені подобається, те, що я придумала. Найбільше замовлень виконую взимку. На Різдво люди хочуть для себе і ще для рідних подаруночки. І в нас замовляють прикраси на ялинку, дідухи», — говорить майстриня.
З 1984 року Марія Кравчук працює вчителем у Купичівському ліцеї Турійської громади. Вона керівник творчого гуртка «Житечко».
А 2008 року за її ініціативою в цій школі створили єдиний в Україні музей солом'яного мистецтва «Солом'яне диво».
«Приходять до мене першокласники. Я їм зв’язую три соломинки. Вони сідають плести косички й такі щасливі, що вміють плести. Несуть додому ті сплетені сердечка і мамам дарують», — розповідає про творчу студію Марія.
Традиція соломоплетіння у Турійській громаді внесена до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Вироби авторства Марії Кравчук та її учнів є експонатами Волинського краєзнавчого музею, каже етнографиня Людмила Мірошниченко-Гусак.
«Достеменно невідомо, коли в Україні зародилося соломоплетіння. Але воно є одним із найдревніших. У Волинському краєзнавчому музеї зберігаються предмети початку XX століття», — розповідає Людмила Мірошниченко-Гусак.
Зі слів етнографині, наші предки використовували солому для плетіння предметів побуту.
В музеї зберігається різноманітний посуд, предмети одягу та навіть солом'яні корони, які використовували для обряду вінчання.
Читайте також:
- Обожнює в'язати іграшки та куховарити: юна волинянка має багато хобі
- Від домашніх ласощів до міжнародних замовлень: волинянка виготовляє квіти із зефіру
Будь в курсі усіх новин
