«Давав команду евакуювати поранених, а сам залишився вести бій»: 24-річному командиру з Волині присвоїли звання Героя України посмертно

Як пише Вікіпедія, Владислав народився 13 травня 1998 в м. Ківерці Волинської області. У 2013 році закінчив Ківерцівську загальноосвітню школу № 4, а протягом 2014-2015 рр. навчався у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Після закінчення ліцею обрав для навчання Одеську військову академію за спеціальністю «Управління діями підрозділів десантно-штурмових військ». На 1 курсі отримав звання молодший сержант. У 2019 році з відзнакою закінчив Одеську військову академію, отримавши звання лейтенант. Для проходження подальшої військової служби отримав призначення у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду на посаду командира взводу; згодом очолив роту. У складі 3 БТГр 80 ОДШБр м. Чернівці з 2019 року неодноразово брав участь в ООС на сході України. У червні 2021 року отримав звання старшого лейтенанта, а в квітні 2022 року - звання капітана.

З перших днів російського вторгнення в Україну його місцем служби був схід та південь України, де точилися найзапекліші бої: Херсон, Бахмут, Піски, Краматорськ, Білогорівка, Ізюм[1]. Був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ст.

ЯК пишуть на офіційному сайті десантно-штурмових військ ЗСУ, командувач Десантно-штурмових військ ЗС України, який на той час командував 80-ю бригадою бригадний генерал Ігор Скибюк характеризує десантника так: «Він був надійним резервом бригади, витягував складні операції на себе, завжди був націлений на успішне виконання бойових завдань. Це хороший командир, який дійсно заслужив найвищої відзнаки».

У перший день повномасштабної війни «Страйк» виконував бойові завдання в районі Антонівського мосту Херсонської області на посаді заступника командира десантно-штурмової роти. Того ж дня його командир отримав важке поранення, а він прийняв командування ротою на себе.

«За його наказом ми дістали та передали двох тяжкопоранених офіцерів в медпункт після виходу з оточення. Він давав команду евакуювати всіх поранених, а сам залишився вести бій та прикривав наші евакогрупи. Він нікого не залишав у біді», – розповідає побратим десантника.

Рота під його командуванням успішно вела оборонні бої, штурмові дії та ефективно знищувала противника. «Бої за Лисичанськ, Серебрянку, Богородичне, контрнаступ на Харківщині… Він брав участь у стрілецьких боях пліч-о-пліч з солдатами» – згадує бойовий побратим.

Поблизу Кривого Рогу Лонський грамотно керував штурмовими діями та повернув під український прапор два населені пункти. Полковник Павло Розлач, який на той час був командиром 3-ї батальйонної тактичної групи 80-ї бригади ДШВ пригадуючи ті дні зазначає, що рота Лонського також витісняла противника, який захопив плацдарми на березі річки Сіверський Донець та брала участь в знищенні ворожої переправи.

22 травня в районі Берестове Бахмутського району на Донеччині під час утримання рубежів оборони у результаті стрілецького бою десантники знищили 1 БМД-1 та живу силу.

13 червня в районі Богородичне Краматорського району на Донеччині рота під командуванням сміливого капітана знищила 2 російських танки та бойову машину піхоти.

2 липня у районі Верхньокам’янки Владислав Лонський отримав важку контузію під час танкового обстрілу, проте вже за тиждень повернувся до підрозділу. Під час рейдових дій на Харківщині, в районі населеного пункту Бабенкове Ізюмського району підрозділ капітана “Страйка” взяв у полон російських офіцерів, солдатів, захопили ворожу техніку: танк Т-72Б3, самохідну артилерійську установку 2С3 “Акація-2”, МТ-ЛБ, два автомобілі КАМАЗ та 2 БМП-1.

Уже 11 вересня під час наступальних та пошуково-ударних дій 2 ротна тактична група під командування капітана Лонського форсувала річку Оскіл і закріпилась на лівому березі.

«Коли зачистили Оскіл, він мені доповів, що міст через річку не був зірваний. Я дав команду, щоб вони переправились і забезпечили плацдарм на лівому березі. Противник не зміг їх звідти вибити, тому знищив дамбу. Міст змило, рота залишилась відрізана. Ми робили їм переправи на човнах, натягували канати, човнами забирали поранених…», – зазначає його колишній командир 3-ї бтгр.

Тоді відбувся різкий підйом води на 4 метри. Повернути техніку не було можливості. Командиру Лонському було поставлене завдання залишитися з частиною особового складу на лівому березі для утримання займаних плацдармів. Стійкість у виконанні даного рішення в подальшому дозволило безпечно встановити понтонний міст для переходу основних наших сил через річку Оскіл. Офіцер-десантник понад тиждень тримав оборону разом зі своїми десантниками та іншими представниками Сил оборони України. 20 вересня внаслідок ракетного обстрілу КСП роти, капітан Владислав Лонський загинув.

Офіцер-десантник Владислав Лонський на псевдо «Страйк» до останнього хоробро та результативно захищав Україну, проявляв мужність та професіоналізм в командуванні підрозділом, загинувши Героєм…

Читайте також:

• Молодий, життєрадісний і перспективний хлопець, який мріяв про мирне майбутнє: історія 25-річного Героя з Волині
• «Вчора повідомили, що отримав надважкі поранення, а сьогодні зранку - поранення, несумісні з життям»: спогади про Героя з Волині Петра Хомича
• До останнього мужньо відбивав просування ворожої ДРГ, але отримав смертельні поранення: Герою з Луцького району навіки лише 20