Для дружини і дітей він досі живий: спогади про загиблого Героя з Волині Олександра Карпіка

Олександр Карпік виріс у райцентрі, був наймолодшим із трьох дітей у сім’ї. Ще зовсім юним залишився без батька. Тож мати самостійно ставила на ноги двох синів та доньку. Часто доводилось нелегко… Після школи Олександр пішов навчатися в місцеве училище, здобув навики маляра-штукатура, які не раз стали йому в нагоді. Адже заробляв будівельними й сезонними роботами, - пише газета Полісся.

«На цій загарбницькій несправедливій війні загинув випускник Камінь–Каширського ВПУ 2002 року Олександр Карпік (маляр, муляр, штукатур). Він так любив життя й любив Україну…», – йдеться поміж рядків у співчутті колективу згаданого освітнього закладу в соцмережах.

У 2006 році одружився на коханій дівчині, з якою познайомився на весіллі друзів – обоє були почесними свідками. З часом у пари у цей світ прийшов синочок, а потім і донечка. І як же ж хотілося молодому батькові супроводжувати своїх нащадків на шкільному випускному та розділити з ними найважливіші миті, подаровані долею! Але війна розбила усі їхні мрії й сподівання.

Олександра Карпіка мобілізували у вересні 2022 року. Служив у складі 92-ої ОМБр імені кошового отамана Івана Сірка. Ще 29 грудня двічі вийшов на зв’язок із рідними й вирушив на бойове завдання, з якого вже не повернувся. 31 грудня він поліг у Сватівському районі. Замість привітати його зі святами та днем народження (16 січня йому виповнилось б 39 років) рідні залились сльозами. Як і він сам колись, ще геть юними осиротіли його 14-річний син та 8-річна донечка…

«Уже за короткий період на фронті Олександр значно змужнів, зміцнів духом. Він знайшов ту нішу, у якій міг нести максимальну користь своїй державі й, насамперед, своїм дітям. Бо хто, як не він, мав їх захистити? Під час останніх телефонних розмов відчувався його бойовий настрій, позитивно налаштований на беззаперечну Перемогу. Вірив, що вже за кілька місяців всі зустрінемось вдома й радітимемо разом закінченню війни. Але… Ми все ще не можемо осягнути того, що сталося. Для нас він досі живий, там, на полі бою, продовжує свою боротьбу», – каже тепер уже вдова Тетяна.

Не могли повірити в непоправну втрату й жителі його рідного міста, родичі, побратими, котрі проводжали його в останню дорогу. Не могла прийняти втрати ще одного дорогого серцю чоловіка й мати….

«Навіщо, Боже, відібрав у мене тепер ще й сина? Краще б взяв мене, я хоч трохи пожила… Забери його, Господи, до Раю. Хай зникне вся та нечисть, що вбила мого сина! Аби наші діти більше не гинули», – ридала над своїм сином Ніна Йосипівна.

Автоматні залпи, що сповістили на кладовищі в небо про завершення земного шляху Олександра Карпіка, змінилися протяжливою сиреною повітряної тривоги. Натовп, віддавши шану бійцеві, хлинув квапливо розходитись: кожен ніс своєю стежиною думку про жорстоку війну, яка забирає від нас близьких людей, й поспішав на противагу російському злу встигнути продовжити світлу традицію – зібратися родиною за Багатою кутею. Але в сім’ї Карпіків Святвечір вже ніколи не буде таким, як колись…

Іванна ГАЙДУЧИК

Читайте також:

• «Після перемоги мріяв поїхати на море»: спогади про загиблого Героя з Волині Олега Лютинського
• «Хтось мусить захищати брата та маленьку племінничку»: спогади про Героя з Волині, який помер на війні
• «Донька – маленький ангел, син – воїн небесного війська», - мама Вадима Гринюка, вбитого Росією на аеродромі у Луцьку