Для солдатиків: на Волині 93-річне подружжя передає воїнам консервацію

У Ратному родина Дмитра та Наталії Глушків, що прожили разом 68 років, передавала солдатам засолені овочі та одного разу наготували для захисників випічку.

Увесь вік Глушки разом трудяться, а тепер ще й допомагають нашим захисникам, пише «Вісник+К».

Пошиті вироби у вагон не вмістити

Дмитро Глушко - знаний в окрузі швець. Шити одяг його, шістнадцятирічного хлопця, навчив у далекому 1945 році сусід. Той чоловік наказав батькові, щоб купив Дмитру швейну машинку.

«Та машинка у мене й досі є як пам’ятка про батька. А за свій вік я їх декілька поміняв. За швейну машинку сідаю часто, але шию мало, - каже Дмитро Тихонович. Посиджу - і вже легше, буцімто і попрацював. Уже не бачу: нитку у голку ніяк не втягну».

Не так давно 93-літній дідусь знову сів за швейну машинку - вкорочував бурки, а дружина виміряла і вирізувала тканину, аби чоловік змайстрував для неї рукавиці. Пошили ще й підодіяльник і наволочки на подушки. А колись двері оселі Глушків не зачинялися, тож строчив навіть вночі. Замовкала машинка лише у релігійні свята та у неділю. Помічником була дружина, яка і шити біля нього навчилася, та в основному випорювала старий одяг. Дмитро Глушко, працюючи вдома, платив навіть податки.

«І не порахувати, скільки всього нашив, у вагон аби вмістилось. Кожухів, може, до двохсот. Одному чоловікові пошив їх п’ятнадцять, а він продав три - і купив мотоцикл. У моїх козирках не тільки все Ратне, увесь район ходив. Заради цікавості підрахував, що аж 700 пошив їх лише за один рік! А штанів, костюмів, сорочок - то й не злічити!», - розповів Дмитро Глушко.

Ніс закрутку солдатикам - і впав

До болю Глушки переймаються долею України. Дідусь добре пам’ятає страхіття Другої світової війни, тож надіявся, що більше такого жаху не повториться на нашій землі. Як тільки почули, що у Ратному запрацював волонтерських рух, зібрали старенькі свою консервацію для солдатиків. І поніс дідусь сумку у волонтерський центр. Та не доніс. Упав - і розбились усі банки… Але потім ще не раз передавали солдатам засолені огірочки, помідорчики, капусту. А бабуся навіть у свої поважні літа спекла для солдатиків паску і пироги.

Прожили Глушки разом 68 літ. Кажуть, великих сварок у них ніколи не було, а посперечаються – ладнають тихо і мирно. На Петра і Павла до стареньких приходили сусіди, рідні. Має подружжя дочку, яка живе у Малориті в Білорусі, троє внуків і дев’ятеро правнуків. Болить, що вже поховали сина і внука. Та життя триває. Мріють Глушки дожити до перемоги. Дай Боже!

Валентина ПИЛИПЧУК