Для весілля вже купили вишиванки: історія воїна з Волині, вдома на якого чекає молода дружина

Він і досі переважно на передових рубежах захищає кожен клапоть рідної землі, - пише газета Слово правди.

Бойове хрещення пройшов ще на початку служби у Дебальцево. Володимир рідко розповідає про це. Але хіба можна стерти з пам’яті той час, коли тижнями сиділи на вугільних териконах і під постійними обстрілами руками рили окопи, щоб хоч якось заховатися від ворожих атак. Мама Людмила не може забути, як навіть за тиждень, коли сину довелося побути вдома, так і не змогли вимити залишки вугілля, що глибоко засіли у шкірі рук.

Пізніше Володимир Козік підписав контракт на службу у Волинському прикордонному загоні. На його прохання направили для виконання завдань на лінію розмежування до Краматорська. А на пропозицію батьків повернутися додому, щоб вступити до вузу і здобути освіту, тільки й мовив: « Тут мої друзі-побратими і поки я їм потрібний – служби не залишу».

У 2016 році – новий контракт уже з 14-ою бригадою. Куди тільки більш як за вісім років не приводили бойові дороги! А скількох друзів за цей час втратив назавжди… Кожна звістка про загибель  залишає серці глибокий слід. Особливо важко переніс смерть медсестри Оксани Горпініч з селища Благодатне, що поблизу Нововолинська. Її усі хлопці любовно називали «Мурашкою», бо витягувала поранених з найнебезпечніших місць. Разом з нею він розпочинав службу  ще у батальйоні «Волинь». Намагалися постійно підтримувати один одного. Якраз тоді, коли Оксани не стало, Володимира важко контузило у Бахмуті. Перемагаючи нестерпний біль, таки додзвонився до батька і попросив  обов’язково провести в останню дорогу його бойову подругу та покласти квіти на її могилу. Безперечно, Анатолій Миколайович так і зробив. Знаю, що батько сина-захисника намагається вклонитися пам’яті кожного загиблого воїна, яких, на жаль, дуже часто привозять до  нашого міста і в навколишні села.

Кілька років тому доля звела Володимира з Іриною Вавринюк, котра родом  із сусіднього із маленькою батьківщиною його батьків села Стенжаричі Устилузької громади. Коли знайомство переросло у справжнє кохання, Ірина вирішила також підписати контракт на службу  у зенітно-ракетному полку, що дислокувався тоді у Володимирі. Хлопець знав, що буде нелегко, але не відмовляв, добре розуміючи, що мусимо всі боронити рідну землю від ворога. Це було якраз перед початком війни. Ірина несе службу й тепер.Воювати пішов і її рідний брат, який зараз, на превеликий жаль, значиться у числі тих, хто пропав безвісті.

Дев’ятий рік  вже у строю захисників України Володимир Козік. За цей час має чимало різноманітних нагород. А наприкінці минулого року його з іншими побратимами відправили на  короткий відпочинок у Буковель. На декілька днів вдалося поїхати туди й Ірині.  І саме тут  безстрашний воїн запропонував руку і серце своїй обраниці. У Нововолинську за один день узаконили  свої стосунки і сподівалися на бодай декілька днів «медового місяця». Але виявилося, що дозвіл на таку відпустку треба брати лише у своїй військовій частині.  Отож ввечері випили по келиху шампанського з батьками, а вже наступного ранку  сержант Володимир Козік – командир відділення  взводу БМП поїхав на Схід. У постійній тривозі знову живуть батьки і молода дружина, щодня чекаючи  бодай коротенько дзвінка, щоб почути: «У мене все нормально. Перемога  буде за нами».

У серцях відважних захисників України Володимира  та Ірини не згасає надія на те, що обов’язково настане час посидіти за святковим столом у колі друзів. Для весільного застілля  придбали у Закарпатті, де звідусіль відчувається дух українства,  спеціальні святкові вишиванки, як символ їхнього кохання, яке зародилося у важкий час. Свято неодмінно буде, але тільки тоді, коли настане перемога. Її тепер очікують навіть весільні вишиванки.

Валентина Петрощук

Читайте також:

• Війна почуттям не завада: волинський військовий приїхав у відпустку, щоб одружитися з коханою
• На Волині одружився військовий
• Троє воюють під Бахмутом: багатодітна матір з Луцького району відправила чотирьох синів на війну
• На Волині військовий та його кохана взяли шлюб за одну добу
• Зі шпиталю - під вінець: у Луцьку з коханою побрався військовий, який втратив ноги на війні