Думав про створення сім’ї, але пішов у монастир: історія священника з Луцької громади

Думав про створення сім’ї, але пішов у монастир: історія священника з Луцької громади

Настоятель Жидичинської Свято-Миколаївської чоловічої обителі архімандрит Константин розповів про свій шлях до Бога і про те, що жодного разу не засумнівався у правильності життєвого вибору. 

Історію священника розповіли на сторінках газети Волинь.

«Вперше я посповідався, коли мені було вже 25 років»

– Майже шістнадцять літ минуло, як ви зреклися мирського життя, навіть імені, отриманого при хрещенні – був Іван Марченко, а став Константин. Насамперед хотілося б почути, як ви стали журналістом? 

– Я вчився у виші зовсім іншого профілю – Луцькому біотехнічному інституті (в мене  – незакінчена медична освіта). А в журналістику пішов, бо, певно, від Бога мав талант фіксувати свої думки. З раннього дитинства й вірші писав. Міг сидіти вечорами, коли вдома вже всі сплять, і занотовувати в зошиті якісь свої міркування. Одне слово, творив… Це хобі переросло в те, що пішов у журналістику. І першу публікацію пам’ятаю. Тоді в Луцьку була проблема з бездомними собаками. І я запропонував репортаж «Чому тварини плачуть?» Він був надрукований і сподобався людям – викликав чимало відгуків, тож була ще одна публікація на продовження теми.

Думав про створення сім’ї, але пішов у монастир: історія священника з Луцької громади
Жидичинська Свято-Миколаївська чоловіча обитель із висоти пташиного польоту.

– Тобто ваша доля могла б скластися зовсім по-іншому?

– Я точно тоді не планував у своєму житті ніяких монастирів. Навпаки – думав про створення сім’ї. Щоб пояснити те, що згодом сталося, згадаю премудрого Соломона, який дуже гарно сказав: «Багато задумів у серці людини, але сповнюється один – Господній». Тобто людина щось думає, планує, а Господь визначає, як воно має бути. Я не говорю, що існує якийсь фатум – за нас все вирішено, і що б ми не робили, то буде тільки так. Ні… Я в це не вірю… Знаю, що Бог так не посягає – він завжди дає вибір. Такий вибір був і в мене. Але оскільки довгий час моє життя було далеке від релігії, то ця тема мене не зачіпала. Що там казати – я перший раз посповідався, як мені було вже 25 років. Ось коли цей світ віри почав для мене розкриватися, то він настільки захопив моє єство, що я відчув потребу служити Господу. Служити людям як священник. Правда, ще й тоді не особливо розбирався, що таке монастир.

Думав про створення сім’ї, але пішов у монастир: історія священника з Луцької громади
Чин постригу у Свято-Троїцькому кафедральному соборі міста Луцька.

 – І що послужило на користь рішенню служити Богу?

– Працюючи в редакції, я вчився заочно в духовній семінарії. Бажання служити Господу в мені росло. Мабуть, через те, що відносно у пізньому віці прийшов до Віри, то в мені було якесь максималістське, загострене відчуття того, що це служіння має бути повністю відданим. А як же, коли буде сім’я? Яким я буду священником, коли матиму й обов’язок дбати про дружину, дітей? Із такими роздумами – це ж буду розриватися між служінням Богу й людям та сім’єю – я ходив десь два з половиною роки. Оскільки жив на 40-му кварталі, то завжди йшов на роботу біля Миколаївської церкви. Зупинявся перед хвірткою, впирався в неї головою й запитував: «Господи, що ти від мене хочеш?»

– Підказки ваша душа просила…

– Так. Я знав уже, що хочу служити, але десь внутрішньо відчував, що не зможу поєднати священництво із сім’єю – не вийде це в мене. Бо в такому випадку щось буде ущемлене. 

Думав про створення сім’ї, але пішов у монастир: історія священника з Луцької громади
Отець Константин: «Наш монастир дуже древній – він був ще до хрещення Русі».

«Якщо ти дійсно любиш – помолися за мене»

– І як прийшла думка про монашество?

– На той час у Луцьку був відомий молодіжний рух, до якого я теж долучився. Якось ми приїхали в Жидичинський чоловічий монастир, аби поспілкуватися з його настоятелем отцем Марком (зараз він єпископ у Кропивницькому). Посиділи того вечора біля вогнища, поговорили. Це була спочатку якась така духовна романтика. Я подивився, яке тут все поруйноване, й запропонував отцю Марку: «Давайте я буду приїжджати й хоч щось тут зроблю» (до того, як пішов у журналістику, мав свою будівельну бригаду – знаю цю справу).

Так і почалося, що по п’ятницях після роботи їхав сюди. Інколи ночами допомагав гіпсокартон чіпляти. Пам’ятаю, як сьогодні: вночі тиша в монастирі, братія відпочиває, а я займаюсь своєю роботою й відчуваю, що мені тут добре. І коли треба було вже повертатися додому, то почав ловити себе на думці, що не хочеться їхати звідси.

– Все пізнається у порівнянні…

– Так. Я міг порівняти те, що переживав у монастирі, і цілий тиждень на роботі (народ бігає, метушиться), й той мирський світ почав у моїх очах програвати. При цьому скажу, що дуже любив свою роботу. Колектив у нас в редакції був класний – до сьогоднішнього дня товаришую з колишніми колегами. Але я відчув, що моє місце – в монастирі й почав потихеньку інтегруватися в цей світ. Так і лишився тут. Завжди йшов на роботу біля Миколаївської церкви. Зупинявся перед хвірткою, впирався в неї головою й запитував: «Господи, що ти від мене хочеш?»

– Тобто це не був спонтанний крок. І якщо хтось думає що в монастир ідуть через нерозділене кохання, зламану долю чи втікаючи від життєвих проблем, – то це не так?

– У моєму житті все складалося добре. Я був щасливою людиною – мав улюблену роботу і в сім’ї в принципі було все гаразд. Але я почув відповідь на своє запитання, яке постійно ставив Богові біля тої церковної хвіртки («Що ти хочеш від мене?»): Господь хотів, щоб я пішов у монастир. І я зрозумів, що, аби рухатися вперед, треба прийняти серйозне рішення. Може, воно не завжди приносить комфорт, але вчинити по-іншому ти вже не можеш.

– А як же ваші батьки – ви їх готували до такого свого рішення, чи вони вже бачили, що у сина є мирське життя, але починається й інше?

– Не думаю, що я їх готував. Знаючи мій характер (а я людина доволі вперта), вони прийняли мій вибір. Правда, батько, пригадую, приїхав сюди в монастир і почав мені говорити якраз з приводу того, що я вибираю обитель. І тоді я досить жорстко сказав: «Тату, в будь-якому випадку – жити мені в миру чи в монастирі – це жити мені. І відповідно рішення буду приймати я. Якщо ти дійсно за мене переживаєш, любиш мене, то просто будь у моєму житті, помолися за мене».

«Тут свої проблеми, своє поле бою...» 

– Ви прийшли в монастир послушником – і довго тривало ваше послушництво?

– З нашим владикою Михаїлом це не могло затягнутися (отець Константин сміється. – Авт.). Я жартую, а насправді було так, що ми з ним говорили на цю тему – про постриг. Він, можливо, й не був стовідсотково впевнений у мені. І тоді я сказав прямим текстом:

«Владико, якщо ви мені вірите, то я готовий іти до кінця. А якщо ні, то я й далі житиму тут послушником». Я вже ж був не юний хлопчина – 27 років мав. І прийшов сюди не задля якогось статусу, посади. Просто відчував, що монастир – це те місце, де мені хочеться жити. Одне слово, в травні 2007-го я поселився в обителі, а 6 червня був чин постригу. 

– Більшість присутніх тоді у Свято-Троїцькому кафедральному соборі міста Луцька уперше бачила це таїнство й була вражена тим, як владика тричі кидав на підлогу ножиці, даючи зрозуміти, що ще є можливість передумати, а ви, як і ваш колега, тричі піднімали їх, стверджуючи, що ваше рішення остаточне.

– З того й починається постриг, що запитують, чи зі своєї доброї волі йдеш у монахи. Дуже важливо, щоб людина це чітко зрозуміла й осмислила. Адже завтра настане звичайне, буденне чернече життя – і це далеко не якась духовна романтика. Якщо хтось думає, що в монастир можна втекти від життєвих проблем, то він глибоко помиляється. Тут свої проблеми, щоденна праця – душевна й фізична. 

– При настоятелю Марку ви довго були в числі, скажемо так, рядових ченців?

– Ні. Його дуже швидко забрали до Києва, де готували на єпископське служіння. Я ж і за роками, й за ініціативністю залишався умовно старшим в обителі. А в 2008 році мене було призначено настоятелем монастиря.

– Якою була обитель, якою стала за останні п’ятнадцять літ?

– Коли я сюди прийшов, то тут стояли зруйновані будівлі із замурованими вікнами. Єдине, що встиг зробити отець Марк, – це дах над палацом митрополита, який був реально в аварійному стані. А те, що зараз можна побачити, то якраз плоди старань уже впродовж останніх півтора десятка літ. Щодо самого храму, то оновили його, торік завершили капітальний ремонт даху, повністю реконструйовано тепломережу. Робіт виконано дуже багато. Слава Богу, є братія (в обителі зараз живе десять ченців), є на кого покластися.

– Ваш один день – який він?

– Встав зранку, подякував Богу за те, що дав ранок… І на кожен день завжди є якісь плани. Вчора зустрічався із будівельниками – будемо продовжувати будівництво Воскресенського собору – заливати перший поверх. Так само зустрічаюся щодня з парафіянами. Тож у мене – звичайний день священника: від буденно-побутових справ до того, що з кимось треба поспілкуватися, когось похоронити, охрестити, повінчати. Наш монастир дуже древній – він був ще до хрещення Русі – перша згадка датується 975 роком (на той час – це край Моравської єпархії). Парафіян маємо багато не лише з місцевих жителів, а й із Луцька, довколишніх сіл.

– Ваші плани – яким ви бачите монастир?

– Живим… Щоб він не ховався за каменем, золотими куполами, чимось консервативним. Я хочу, щоб люди, чуючи одне одного, вміли почути Бога. Церква – це не егоїстична структура, а соціальна спільнота. І вся суть твоєї правоти чи неправоти перед Господом – це те, чи ти вмієш жити з іншими людьми, служити їм. Монастир – це поле бою, скажемо так, де ти зустрічаєшся з людською бідою і стараєшся допомогти, бо присвятив цьому своє життя. Я монаше життя так бачу й хочу, щоб так було.

Читайте також:

Можливо зацікавить

У Жидичині батьки учнів та влада порозумілися щодо закриття старших класів у ліцеї

У Жидичині батьки учнів та влада порозумілися щодо закриття старших класів у ліцеї

«УПЦ МП приймали російських вояк з хлібом та сіллю», - священник, який переїхав на Волинь. Відео
відео
історії війни

«УПЦ МП приймали російських вояк з хлібом та сіллю», - священник, який переїхав на Волинь. Відео

В Луцькій громаді батьки учнів ліцею вимагають не закривати старші класи
відео

В Луцькій громаді батьки учнів ліцею вимагають не закривати старші класи

Біля Луцька на аварійній ділянці дорозі встановили камеру автофіксації порушень ПДР

Біля Луцька на аварійній ділянці дорозі встановили камеру автофіксації порушень ПДР

Наступного дня після 18-річчя написав заяву на постриг: намісник монастиря у Луцьку більше десятка років пече хліб. Фото
фото

Наступного дня після 18-річчя написав заяву на постриг: намісник монастиря у Луцьку більше десятка років пече хліб. Фото

У Луцькій громаді автівка в'їхала у снігоприбиральну машину. Фото

У Луцькій громаді автівка в'їхала у снігоприбиральну машину. Фото

У Луцьку відкриють ресторан в монастирському підземеллі. Відео
відео

У Луцьку відкриють ресторан в монастирському підземеллі. Відео

«Приміщення, де ночували, вщент розбомбили росіяни», - священник з Волині про поїздку під Бахмут

«Приміщення, де ночували, вщент розбомбили росіяни», - священник з Волині про поїздку під Бахмут

На Хмельниччині п'яний водій спричинив смертельну ДТП: пишуть, що за кермом був священник УПЦ МП

На Хмельниччині п'яний водій спричинив смертельну ДТП: пишуть, що за кермом був священник УПЦ МП