Дві донечки втратили батька: на Волині попрощалися з Героєм Михайлом Дудинцем

Дві маленькі донечки зростатимуть без тепла й турботи свого татка, пише Ковельська міська рада.

Михайло народився у Ковелі, навчався в школі №7, а згодом – у Старовижівському училищі, де здобув професію водія-автослюсаря. Із дитинства любив спорт, захоплювався плаванням і баскетболом, мав багато друзів, завжди був життєрадісним і доброзичливим.

Спочатку працював водієм на місцевому ринку. Але вже у 19 років підписав контракт із 24-ю окремою механізованою бригадою. І за кілька місяців опинився у самому пеклі – Дебальцевському котлі. Були й Лисичанськ, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Соледар… Він пройшов справжні жахіття війни ще тоді.

У 2017 році звільнився зі служби, намагався почати нове життя, працював далекобійником у Європі, та його завжди тягнуло додому. У рідному Ковелі зустрів свою Олю, з якою створив сім’ю. У 2021 році народилася донька Аліса, а у 2023-му – Соломійка.

У перші дні повномасштабної війни Михайло без вагань став до лав захисників. Його мобілізували 5 березня 2022 року. Він ніс службу в підрозділі 204-ї бригади тактичної авіації, яка тоді дислокувалася на Луцькому військовому аеродромі.

Навесні цього року його перевели до 35-ї окремої бригади морської піхоти. У новому підрозділі виконував надзвичайно небезпечні завдання: евакуйовував поранених і загиблих, підвозив усе необхідне на «нульові» позиції. У травні, під час бою поблизу Андріївки на Донеччині, загинули його побратими, а він сам отримав важке поранення. Три дні Михайло самотужки добирався до своїх, ще кілька днів чекав на евакуацію. Після численних операцій, тривалого лікування та реабілітації в липні 2025 року він повернувся на фронт і продовжив виконувати свої обов’язки.

Під час евакуації поранених побратимів біля Антонівського на Дніпропетровщині ворог влучив у автомобіль. Лікарі у Дніпрі боролися за його життя, але 23 вересня 2025 року серце гранатометника відділення морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини А0216, матроса Михайла Вадимовича Дудинця зупинилося.

Приїхали попрощатись з Михайлом Дудинцем його побратими. За словами командира бронегрупи Федора Бочкарьова, не кожен відважиться на те, що робив Михайло на полі бою. Дуже складні були задачі. У той день, коли ворожий дрон його наздогнав, він уже практично був на безпечній території. Всі вірили у те, що він переможе, справиться, що залишиться живим.

Хрещена мама Любов Шум розповіла, який Михайло був невблаганний, коли вирішив підписати свій перший контракт: «Ще під час АТО Михайло зробив свій вибір. Він був справжній воїн, справжній українець. З 2015 року серце Михайла билось в унісон із серцем Батьківщини. Його діти завжди знатимуть, що їх тато Герой, а вони - доньки Героя».

«Наша громада низько схиляє голови перед світлою пам’яттю Героя. Щирі співчуття дружині Ользі, донечкам Алісі та Соломійці, мамі Юлії Іванівні, татові Вадиму Сільвестровичу, бабусі Надії Сергіївні, сестрам Анні та Наталії, усім рідним і близьким. Ми вдячні Михайлові за його подвиг, захист. Справжній патріот, вірний побратим та захисник – таким він назавжди залишиться у нашій пам’яті, буде для нас взірцем мужності, незламності та великої любові до України», – сказав під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка.

Поховали Михайла Дудинця на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родині воїна! Вічна шана та слава Герою!