Двічі після поранень повертався у стрій. Третє стало смертельним. Історія 23-річного Героя з Волині 

З дитинства прагнув наслідувати брата

Народився Герой у Нововолинську. Крім нього, в Леоніда Володимировича та Віри Степанівни, було ще двоє старших синів - Тарас і Павло та донька Олена. Все своє життя сім’я Мазурків прожила в колишньому шахтарському гуртожитку. Причому, майже 12 років шестеро чоловік якось поміщалися в невеликій кімнатці у 17 «квадратів». Лише згодом, після закриття шахт їм вдалося «вибити» ще одну кімнату й переобладнати житло під двокімнатну квартиру. 

За словами матері, найменший син в дитинстві мав досить таки непосидючий характер і ріс шибеником, але був дуже добрим, на нього неможливо було сердитися. Умів викрутитися з будь-якої ситуації.

«Назар уже зі школи просто марив кар’єрою військового, особливо після того, як військовим став старший брат. Він активно займався спортом, особливо футболом, багато років був гравцем місцевої футбольної команди «Шахтар», виступав за навколишні села, був футболістом і в академії. На другому місці був бокс. Під час канікул їздив у села до бабусь – у Смідин і Колону. Там інколи ходив на риболовлю, але особливо цим не захоплювався, мав дуже багато друзів. А от щодо дівчат, то тієї єдиної, що на все життя, зустріти так і не встиг – завадила  проклята війна», - зі сльозами в очах ділиться Віра Степанівна.

З академії відразу на  передову

Після закінчення школи № 2 (нині ліцей) Назар, за прикладом старшого брата  вступив до Львівської національної  академії сухопутних військ ім.  гетьмана Петра Сагайдачного, де  раніше навчався старший брат Тарас. Після  випуску в 2021 році молодий  лейтенант був  призначений командиром   взводу штурмової роти 24-го штурмового батальйону 53-ї ОМБр оперативного командування» Схід».

«А вже 25 липня син прислав повідомлення, що їхній підрозділ відправляється на передову в Донецьку область. На цей час там уже воювали мій чоловік, старший син і невістка.  Взвод Назара розмітився на лінії розмежування, за якихось дві-три сотні метрів від ворога. З противником їх розділяв глибокий яр. Там він воював до початку повномасштабної війни», - розповідає мама Героя.

 Рвався у бій, навіть до кінця не долікувавшись

У боях з ворогом Назар Мазурок, незважаючи на свій зовсім молодий вік, був  сміливим, безстрашним і поміркованим командиром – безжальним до ворогів та чесним і відкритим для друзів, який ніколи даремно не ризикував життям своїх бійців, за що отримав псевдо «Кристал».

Про бойовий шлях підрозділу Назара йдеться у повідомленні, яке  він сам надіслав мамі із фронту після другого поранення:

«Під час штурму ворогом рубежу оборони Старогнатівка на Донеччинні, лейтенант Назар Мазурок не покинув своїх позицій, вміло та мужньо керував обороною, знищивши чимало живої сили противника. 

26 лютого 2022 року в районі села Анадоль брав участь в оборонному бою, де стрілецькою зброєю поклав декілька десятків ворожої піхоти та взяв у полон  російського спецназівця. 3 березня, взявши на себе командування ротою, в районі населеного пункту Розівка Запорізької області запобіг ворожому оточенню, зберігши при цьому весь особовий склад роти. З 12 березня по 19 червня  обороняв Вугледар, зарекомендувавши себе вмілим та компетентним спеціалістом військової справи. 26 червня під час штурму села Павлівка Донецької області керував штурмовою групою, яка, зайшовши в тил ворога з боку Єгорівки та вибивши живу силу й техніку противника, закріпилася на позиції,  не даючи можливості ворожим військам підтягнути резерви. 

Під час бою отримав наприкінці червня черепно-мозкову травму, струс головного мозку, акубаротравму (травма вуха, внаслідок надмірного звуку й тиску, є однією з найбільш розповсюджених проблем воєнного часу – авт.) та після травматичну глухуватість».

«Це було вже друге поранення. Перше син отримав 4 березня в боях на Запоріжжі: 4 осколки від міни та  важка контузія на якийсь час вклали його  на госпітальне ліжко, але вже через два місяці, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, у званні «старший лейтенант» він повернувся на передову. Після другого поранення, трохи підлікувавшись, Назар у липні приїхав додому і до 4 серпня лікувався тут, у Нововолинську, а 5-го поїхав у частину  і знову став до бою»,  - згадує Віра Степанівна.

Третє поранення стало смертельним

Загинув Назар Мазурок 4-го вересня 2022 року під час бою в районі села Кудема під Бахмутом, отримавши третє дуже важке поранення під час артобстрілу. Ворожий снаряд обірвав життя  хороброго Воїна, якому зла доля не лишила шансів на майбуття. Посмертно нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня.

Про те, що Назар загинув, батьки дізналися вже на другий день.

«Мені зателефонував старший син, який дізнався про смерть брата першим. Він тоді теж служив на Донеччині в районі селища Піски. Ввечері того ж дня принесли сповіщення і з військкомату В  неділю Назар загинув, у середу його привезли, а в четвер уже похоронили. І ми дуже вдячні соцпрацівниці військкомату Ларисі Микитюк за доброту і золоте серце. Це - Людина з великої букви, двері якої завжди відкриті для рідних загиблих Героїв, яким  ця жінка допомагає в оформленні всіх потрібних документів. У неї під контролем увесь процес від першого до останнього папірця»,- розповідає мама Героїв.

Родина патріотів

А взагалі у  шахтарській родині Мазурків – четверо героїв, які без вагань стали на захист своєї Батьківщини. Спочатку в 2015–му році на схід відправився глава сім’ї Леонід Володимирович, провоювавши там майже два роки. Вдруге він пішов на передок в 2020-му, а після початку великої війни – втретє. Цього разу воював на Запоріжжі. Зараз  він уже вдома – лікується. З перших днів колошматять на фронті російських убивць і кавалер орденів  «Богдана Хмельницького» ІІ і ІІІ ступенів та ордена  «Данила Галицького»  командир танкістів Тарас з дружиною. В армії також і їхній двоюрідний брат Олесь.

Валентина Савчук

Фото з сімейного архіву

Читайте також:

• Бійця з Волині вбила куля снайпера, а наречена загинула в ДТП через 2 місяці, втікаючи від війни
• Матері сказав, що служить під Ковелем, а сам загинув на Херсонському напрямку: спогади про молодого Героя з Луцького району Вадима Сілаєва
• Серце раптово зупинилося за день до повернення на фронт: історія Героя з Волині, який одружився за пів року до смерті